«Всякому місту — звичай і права» – одна з поезій, яка належить до збірки «Сад божественних пісень», виконана вона в жанрі ліричної пісні філософсько-сатиричного спрямування. Поезія була використана І. Котляревським у п’єсі «Наталка Полтавка».
Основна тема твору: відображення життя панів, дворянства, купців та чиновників. Ідея висміювання схоластики в освіті, сатиричне зображення панів. Автор звертає увагу на антилюдяний та аморальний спосіб життя, соціально-побутове зло.
Композиційно поезія складається зі строф, в кожній із них по шість рядків. Така структура тексту дає змогу реалізувати антитетичність та опозиції, протиставити добро і зло, справжні та фальшиві цінності. Перші строфи оприявнюють живу дійсність, далі дві наступні виступають як рефрен, в якому протиставляються роздуми. Наприклад, спочатку автор говорить, що навіть смерть йому не страшна, опозиція – страшно зійти зі стежки, яку він обрав у своєму житті, піддатися спокусі. Мірилом справжньої вартості речей, таким чином, виступає смерть, авто підсумовує справжню вартість та фальшиві цінності, автор підсумовує думку наявність тілесної та духовної природи. Отже, твір побудована за антитечним принципом.
Пісня починаються в спокійному тоні, автора хвилюють потворні явища суспільного життя. Автор розповідає про типові для тогочасного суспільства образи шахраїв та панів. Серед персонажів твору Петро та Федько-купець. У третій строфі висміюється поміщик-кріпосник, що постійно захоплює нові землі, розширюючи тим самим свої володіння. Остання строфа сатирично спрямована. Сковорода прославляє свій морально-етичний ідеал – мудру людину, яка уміє цінувати життю і має чисте сумління.
Художня майстерність автора виявляється в художніх засобах, які він використовує, зокрема це повтори, порівняння (гуде як вулик), риторичні оклики та метафори (дім гуде). У творі багато цікавих епітетів: нав’язливі думки, ясний розум.
Автор розмірковує над тим, що про згубну владу пристрастей над людиною, про те, що люди марно витрачають життя, обманюють одне одного, головна думка твору – кожен має жити по совісті, адже смерть приходить до всіх: до багатих і бідних, до добрих і злих.
Відчувається зв'язок автора з народнопоетичною традицією, твір написаний простою мовою, яка виходить за рамки книжної. Дуже багато прислів’їв використано: що не голова, то розум та інші. Проявляється це також у лексиці та фразеології.
Написана поезія чотиристопним дактилем, має суміжне римування, що створює особливу ритміку та темп поезії.
Отже, за допомогою художніх деталей автор відображає суспільні вади суспільства, картини життя поміщиків та звичайних людей. Автор гостро засуджує принципи та цінності поміщиків, дворян, які втратили все людське в погоні за маетріальними цінностями. Твір підпорядкований ідеї шанування справжніх життєвих цінностей, засудження та висміювання моральних вад тогочасного суспільного життя. Про це саме написана поезія.