Ще як був Азов турецькою столицею, там стояло багато війська. От козаки і схотіли взять його. Отаман і каже:
- Знаєте, братці, що? Силою, може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а характерством та хитрощами візьмемо скоріше.
Поробили козаки вози, поклали ружжя, понаряджались самі чумаками, а отаман - купцем, і махнули. Як стали уже під'їжджать близько до Азова, взяли тоді поховали в вози по сім, по десять або і більше чоловік козаків, повшивали вози шкурами і гайда. В'їхали перед заходом сонця в Азов і поставали вподовж улицями. От найбагатший купець турський і виходе.
- Що, - каже, - братці, продаєте в возах?
- Продаємо, - кажуть, - товар дорогий: і куниці, і лисиці, і чорнії соболі.
- Ну, - каже, - підождіть до ранку, я ввесь товар закуплю сам.
- Добре, - кажуть.
Полягали турки спать. Як повилазили тоді «куниці», «лисиці» і «чорнії соболі» з возів, як метнулись по городу, так і пішов він димом. Турки схватились тушить, коли тут і палять, і ріжуть; вони тоді - хода, навтіки. До сонця орда убралась к бісовій матері в Туреччину, а козакам достався город і все добро.
Так колись покійні діди і прадіди розказували, так оце і я вам кажу.