Через віки проносять українці українську пісню, думу, бережуть національні святині, які нагадують золоті моря пшениці в степах під мирними голубими небесами.
Усе нам тут любе й миле — і дитяча усмішка, і дівочі очі, і заводські гудки. Всім цим ми дорожимо, все оберігаємо, а Україну сердечно любимо «у сні й наяву...». Ми любимо «красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну».
У Сосюри немає жодного натяку на виключність України. Навпаки, з цього приводу поет висловлюється абсолютно точно й переконливо:
Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками.
І завжди — в мирі й злагоді, а не збройною потугою українці завоювали потану й повагу інших народів, хоча ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорозького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду. Український народ споконвіку славен « всіми своїми ділами ».
Поезія має форму послання до всіх і до кожного Зокрема. Анафора « Любіть Україну!» робить вірш струнким і композиційно завершеним. Поетове слово звучить щиро й задушевно. Особливо тепло звертається автор до молоді з порадою бути вірними у своїй палкій любові:
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну.
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну...
А останні рядки поезії завершуються палким закликом:
Всім серцем любіть Україну свою, —
і вічні ми будемо з нею.
Поет впевнений, що вічно житиме наш народ обабіч Дніпра, вічною буде братерська єдність українського народу з іншими народами.
Після смерті Сталіна 1953 р. зникла загроза, яка нависла надСо-сюрою. І тоді з'являються нові книги віршів «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов'їні далі» (1957). В. Сосюра завершує свої давні задуми, які переслідували його з двадцятих років, в результаті чого народжуються повість «Третя Рота», поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа».
Поема «Мазепа» належить до творів, які тривалий час були віднесені до заборонених. Поему було розпочато 1929 р., завершено в 1959-1960 роках, а опубліковано в журналі «Київ» лише 1988 р., адже постать гетьмана офіційно спотворювалася, а його дії вважалися зрадницькими. Поет показав страшну трагедію головного героя — гетьмана Мазепи — як трагедію всієї нації.
В основі твору — конфлікт між козацькою республікою Україною та самодержавно-кріпосницькою Росією. Слід звернути увагу на стильову неоднорідність поеми. Якщо в першій частині образ Мазепи окреслюється в романтичному плані, то в другій значну увагу відведено філософському осмисленню історичних подій кінця XVII — початку XVIII ст. і ролі гетьмана Мазепи в них, адже він рішуче виступив за відновлення козацької держави. Мазепа показаний у протиставленні до російського царя Петра І. У творі чітісо простежується авторська оцінка діяльності Петра І як ката українського народу. Поет наголошує на патріотизмі гетьмана і заперечує його зрадництво. У поемі наголошується, що Мазепа дбав про рідний народ, намагаючись звільнити його від московського гноблення. Образ Мазепи у творі має відтінок трагізму, спричиненого поразкою головного героя. У викладі переважає патетично болісний, пристрасний тон. Твір сповнений глибокого ліризму.
Отже, поема «Мазепа» сповнена високим патріотичним пафосом. Цей твір Сосюри спростовував негативні характеристики видатного сина України і розкривав сторінку трагічної доби в історії українського народу — остаточної втрати козацької державності.
Синівська любов до рідного краю як життєдайного джерела пісень знаходить своє відбиття у вірші «Як я люблю тебе, мій краю вугляний» (1959). Поезія сповнена віри в щасливе майбутнє рідного народу — носія високої духовності та культури.
У кожної людини Батьківщина асоціюється з чимось рідним і близьким. У Сосюри це любов до Донеччини, «де шахти на горі щодня малюють зорі». У своїх віршах поет оспівав батьківський край — «зоряний Донбас». Усі твори Сосюри про Донбас, про його людей насичені теплими ліричними барвами. Вони пройняті глибокою любов'ю до героїчних земляків, до життя заводів з їхнім неза-мовкаючим гуркотом машин. І тільки ця земля натхненно надихає поета на творчість:
Коли доводиться в краях твоїх бувати,
од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь...
Щоб сили для пісень джерельної набрати,
я серцем до землі донецької тулюсь...
Красу рідної Донеччини поет бачить у клекоті доменних печей, у творчій праці трудівників, у мальовничих краєвидах. Серце поета сповнене неприхованої гордості за досягнення земляків:
Це там, це там, це там зростали ми й любили,
і я горджусь, що я землі моєї син,
де силу мускулів машини замінили,
щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін.
У 1960 р. Сосюра завершує поему «Розстріляне безсмертя», розпочату в довоєнний час і опубліковану тільки 1988 р. Цілком можливо, що цей твір, присвячений жертвам сталінського терору, є поновленим з пам'яті уривком із втраченої поеми «Махно». Цей твір засвідчив, що Сосюра ніколи не зраджував ідеалів юності, коли зі зброєю в руках боровся за українську незалежність. У поемі щиро й тепло йдеться про цвіт української інтелігенції, який було знищено тоталітарною системою в передвоєнне десятиріччя.
Отже, тема України жила в творчості Сосюри впродовж усього його творчого життя.
1964 року Володимир Сосюра опублікував дві книжки поезій — «Осінні мелодії» та «Весни дихання». Тематика цих останніх збірок поета багата і розмаїта. Автор звертається до духовного світу людини, рідного народу, оспівує красу нев'янучої молодості, вірність у коханні. Твори цих збірок по-синівськи тепло змальовують Донбас, сповнені любов'ю до України.
Тяжко хворий поет до останніх хвилин життя не залишав творчої праці.
Помер В. М. Сосюрав січня 1965 р. .
Цінність творчої спадщини видатного українського поета полягає в змісті його поетичного світу. Сосюра — надзвичайно щирий поет. Особисте в його творах водночас є соціально значущим. Найтрагічніші теми з народного життя поет зумів зігріти своїм щирим словом. Його твори чарують теплотою і правдивістю почуттів. Вони вражають схвильованістю, емоційністю, реалістич^ ною образністю.
Твори Сосюри перегукуються з народнопісенною поезією, вони прості, зрозумілі, сповнені чистих і свіжих почуттів. Одухотворені й живі пейзажі майстра сповнені кольорів і звуків. Читач не тільки бачить перед собою мальовничі українські краєвиди, а й чує чарівний спів птахів, шум дібров, пісню індустріального Донбасу.
Сторінки: 1 2 [ 3 ]