загрузка...

Поява й розвиток феодалізму у Візантії

Головна / Реферати / Історія / Поява й розвиток феодалізму у Візантії


Другу половину VII ст. аж до XII.ст. розділяють на час іконоборства (друга чверть VIII ст. — 40-і роки IX ст.), далі час правління імператорів Македонської династії (так зване «Македонське відродження»: 867—1056 рр.), а також час царювання Комнінів («Комнінівське відродження»: 1081-1185 рр.).
Знаменно, шо до середини VII ст. християнський світогляд безроздільно заволодів духовним життям імперії.
Тепер не догматичні суперечки викликали в людей глибоку релігійність. До кордонів імперії «наближався» іслам, який прагнув знищити язичників — сло-в`ян і протоболгар. Роль церкви в цей період чимраз більше посилюється. Це стає можливим, завдяки нестабільності життєвих підвалин, невпорядкованості — господарській та побутовій — широких мас населення, нестерпній убогості й постійної небезпеки з боку зовнішнього ворога. Піддані імперії шукали підтримку в релігії, вірячи в чудеса й знамення, намагаючись урятуватися завдяки молитвам і самозреченню. Стан ченців стрімко зростав, так само швидко будувалися й нові монастирі. Швидкими темпами розвивався культ святих. Часто практикувалося поклоніння тим святим, котрі були відомі в певній місцевості. Їм люди довіряли свої долі.
Повсюдно були поширені забобони, що допомагали церкві підкоряти інакомислячих й іновірців. Завдяки такому панівному положенню церква могла поповнювати свої багатства, зміцнюючи свій авторитет. Були ще причини, через які вплив церкви чимраз більше зростав рівень грамотності населення незмінно знижувався, та й світські знання ставали чимраз більш поверховими.
У той час правила теологія, шо встановлювала свої порядки за допомогою насильства. Це могло спричинити непередбачені наслідки. Іновірці та єретики піддавали таку теологію справедливій критиці. Тому однозначно треба було реформувати теологію, розвивати її далі.
Необхідність реформації богослов'я давно зріла у вузьких колах еліти церкви, шо була досить освіченою й релігійною. Була потрібна якнайшвидша систематизація всієї системи богослов'я. Передбачалося, що теологи знову звернуться до духовної античної скарбниці, тому що церква була впевнена в безпорадності сучасних богословів.
З другої половини VII ст здійснювали спроби знайти оригінальні філософські й богословські ідеї, однак щось справді цінне було створене в наступному столітті.
У середині VII ст. відчувався дуже сильний занепад візантійської культури. Однак це не торкнулося теології, що переживала навіть певний підйом. Пояснювалося це просто правляча еліта, видаючи свої сподівання за нібито інтереси широких мас. дуже сильно потребувала теологічної підтримки. Філософ Мак сим Сповідник висунув нові ідеї, за що зазнав гонінь з боку імператора Константній II. Однак це не перешкодило теологічним ідеям Максима розвиватися далі, що відповідало потребам панівного класу. На цих ідеях було побудоване й «Джерело знання» Іоанна Дамаскіна.
Основою богословського вчення Максима була ідея повного злиття людського з божественним. Людина повинна перебороти прірву між плотським і духовним. Це злиття й було спочатку задумане вищим розумом, тому що людина є частиною цілого. Але людина повинна сама знайти свій шлях, за власною волею.
Іоанну Дамаскіну вдалося виконати ті завдання, які він перед собою поставив. Філософ розкритикував ворогів правовірності, до числа яких належали несторіанці, маніхеі, іконоборці. Друге його завдання полягало в тому, щоб створити особливу систему ідей про Бога, створення світу й людини, указавши її місце в зовнішньому й потойбічному світах.
Дамаскін вибрав собі девіз «Не люблю нічого свого». Основним методом його роботи була компіляція, в основі якої лежала арістотелівська логіка. Дамаскін часто користувався й природно-науковими уявленнями філософів античності, і вченнями своїх попередників, однак намагався відібрати тільки ті, які б відповідали канонам Вселенських соборів.
Але у філософії Дамаскіна не було нічого оригінального, навіть за серед ньовічними мірками Йому вдалося надати церковним догматам систематичності, усунути всілякі протиріччя Однак Дамаскш не запропонував жодного доводу на захист традиційних уявлень і релігійних обрядів, хоча його роботи й відіграли значну роль у боротьбі з іконоборством.
Розпалювалися запеклі суперечки між іконоборцями й іконошанувальника ми Однак саме вони й послужили тому, що були розроблені нові ідеї, які стосуються проблем співвідношення іуху і матерії, вираження думки та її сприйняі тя, стосунків Бога й людини. Це був крок уперед порівняно з попередніми століттями.
Однак усе-таки до середини IX ст. візантійські філософи й богослови не виходили за рамки традиційних ідей пізньоантичного християнства.

Сторінки: [ 1 ] 2 3



Це цікаво: