Я вважаю, що, обираючи професію, треба зважати на свої здібності та таланти, а також на соціальну значимість фаху. Є й інші показники, але названі я вважаю важливішими.
Моє переконання ґрунтується на кількох аргументах. По-перше, професія, яка відповідає здібностям людини, не буде здаватися нудною – навпаки, приноситиме задоволення. Фахівці, які працюють в улюбленій сфері, на мою думку, мають більше можливостей для розвитку, кар’єрного зростання. Згадаймо ідею
Г. Сковороди про «сродну працю». Через півстоліття вона залишається актуальною. По-друге, мені здається, що професія повинна приносити користь для суспільства, адже в такому випадку людина відчуватиме себе потрібною іншим. А це неабиякий стимул для розвитку.
Прикладом до першого аргументу може бути постать Тараса Григоровича Шевченка. Він ще в дитинстві помітив здібності до малювання. Саме цей талант виявився компасом на його життєвому шляху. Т. Шевченко хапався за будь-яку можливість реалізувати себе у живописі. Спочатку він шукав дяка, який міг би навчити його малювати, потім була довга мандрівка юного Шевченка у Вільно, потім – у Петербург. Тарас Григорович не кидав свого захоплення. Його талант помітив пан Енгельгард, сприяв його розвитку. Шевченко із задоволенням малював портрети відомих людей, працював штатним художником в Археологічному товаристві, побував в експедиції на Косарал. Звісно ж, Т. Шевченко мав нахил і до письменницької діяльності. Слово стало не тільки виразником думки, а й відрадою. Таланти Т. Шевченка, до речі, відкрили двері до вільного життя.
Яскравою ілюстрацією до другого аргументу є образ Євгена Рафаловича із повісті Івана Яковича Франка «Перехресні стежки». Рафалович – молодий, успішний адвокат. Сенс своєї професійній діяльності він вбачав у тому, щоб допомагати селянам, пригнобленим, обманутим панівною верхівкою. Євген Рафалович сміливо вступав у двобій за справедливість з панами, поміщиками. Тяжко було молодому адвокату, бо селяни, які звикли до обману, не надто йому довіряли. Євгена це не зупиняло. Він виступав на судах, публікував у віденських виданнях опозиційні статті. Прагнучи привернути увагу до галицького коріння свого народу, він запровадив у власній конторі українську мову. Контора Рафаловича розвивалася швидко, довелося навіть наймати помічників, бо сам не міг впоратися. Всього себе віддав чоловік роботі. Це допомогло йому пережити й особисту драму, і ув’язнення. Рафаловича підставили, звинувативши в убивстві чоловіка його коханої, сама ж кохана була вбита божевільним епілептиком. Але справа вирішилася справедливо. Євген же після таких потрясінь повернувся до адвокатської діяльності, аби продовжити боротьбу за права народу.
Отже, професія, яка вибрана відповідно до нахилів людини, приносить задоволення. Людина постійно вдосконалюється як фахівець, адже їй це подобається. Соціально значима професія також спонукає до розвитку, приносить задоволення, адже людина відчуває, що потрібна іншим.