Тухольці із повісті «Захар Беркут» зберегли язичницькі вірування, що зокрема проявляється і в їх тісному зв’язку з природою. Згадаймо, що кожна родина у Тухлі мала птаха чи тварину, яка її охороняла. Шанобливо ставилися і до дерев. Берегинею селища та присілків була стара величезна липа, яка росла за Тухлею неподалік водоспаду.
Ніхто з тухольців не знав, коли посадили те дерево, адже саме село було молодше від липи. Тухольський народ вважав її свідком давнини і це була причина шанобливого ставлення.
Покровителем свого села тухольці вважали Сторожа – великого каменя. За повір’ям місцевого люду той камінь колись був царем велетнів, якого закляла богиня смерті Морана за те, що він розлив її мертве озеро. Тухольці вірили, що старезну липу посадив сам цар велетнів на знак перемоги над богинею смерті. Відтак дерево сприймали як дар вищих сил.
Липа виросла над струмком, тому з-під її коріння било джерело води. Беручи до уваги цей факт, можна тлумачити липу як символ життя, оновлення.
Біля липи тухольці скликали сільське віче, тому липа була свідком справ тухольських. Довкола неї розкинувся широкий майдан з кам’яними брилами, призначеними для сидіння. Під липою був камінь, у який вставляли копне знамено – ще один символ тухольської громади.
На початку копної ради Захар Беркут обов’язково проводив стародавню церемонію «очищення уст та прояснення ока». Він підходив до липи, торкався її рукою, а потім торкався до пливучої з її коріння нори. Далі старійшина мазав собі очі та уста. Цей обряд показує, що липа для тухольців була символом чистої совісті та ясного розуму.
Чому ж Іван Якович вибрав саме липу, а не яке-небудь інше дерево? Варто звернутися до традиційного для слов’янської культури символічного значення липи. За віруваннями слов’ян, липа є сакральним деревом-оберегом. Вона виступає також символом доброти, ніжності, чистоти, краси, любові, жіночності. У контексті повісті І.Я. Франка «Захар Беркут» варто говорити насамперед про красу внутрішню.
Липу у творі можна вважати символом жіночого начала, матері берегині. Такий символічний образ органічно пов’язується з образом Сторожа, який уособлює чоловіче начало.
Липа відчуває внутрішній стан тухольців, як мати відчуває своїх дітей. Коли тухольцям довелося відходити із села через загрозу нападу монголів, «засумувала …стара липа на копнім майдані». Липа передчувала, мабуть, і свій кінець. Монголи, підпалили село, а саму липу зрубали. «З жалібним стогнанням гепнула» вона додолу. Зрубана липа символізує кінець життя тухольців, яке було перед нападом монголів. Проте цей кінець став початком оновлення. Липа була підтята, але читач розуміє, що пам’ять про неї залишиться і, можливо, тухольці посадять молоде деревце на тому місці. Разом з пам’яттю про липу будуть жити й спогади про предків, про Захара Беркута.
Отже, образ-символ липи у творі І.Я. Франка «Захар Беркут» багатозначний. Його легко витлумачити звернувшись до традиційних уявлень слов’ян та контексту, в якому липа з’являється у повісті.