На вечорниці до старого Хо злетілося, зійшлося багато-багато різних жителів лісу. Серед них було багато Хух. Вони взялися за рученята і закружляли в красивому таночку, кожна з них була легкою і м’якою, як метелик. Дійство відбувалося в найглибших лісових хащах, на великій галявинці. Тут було багато місця для всіх.
На такі масові збори запрошують тільки тих, хто належить до лісу, людям не велено з’являтися на такі дійства. Тому тут навіть охорона була своя. Кожен член цього масового заходу мав право сповна насолодитися атмосферою спілкування з іншими лісовими мешканцями. Збори, як правило, закінчувалися своєрідним підсумком того, які справи і лісі є нагальними, що потрібно робити, що хвилює місцевих жителів. Це все детально обговорювалося. Сьогодні на них нагальним було питання про те, що люди стали досить злими: то дерево зрубають, то в воду насмітять, то тварин винищують, то квіти зривають. Постало нагальне питання, пов’язане з тим, що робити в такій ситуації. Прийнято рішення нагадати людям про те, що природа всемогутня, довести це на конкретних прикладах. Так і вирішили.
Дідусь прийшов додому і почав розповідати діткам історію про те, що з ним сталося в лісі і як він був порятований добрими хухами. Малята залюбки слухали його розповіді, переглядалися. Тут одне дитя сказало: “Діду, Хуха була у нас вдома, вона дуже добра і чудова, мила і привітна, я завжди думав, що хухи злі, але вона не така.” На що той відповів: “Я сам так думав, поки не переконався на власному прикладі у тому, що хухи мають великий дар – рятувати навіть тих, хто колись завдав їм болю й шкоди. Так що дружіть з хухою, допомагайте їй, спостерігайте за ними, вони можуть стати вам не тільки хорошими друзями, але й прекрасними помічниками в справах”.
Малята сиділа на колінах у діда та слухали історії, а на зборах вирішувалося важливе питання: що робити з природним ареалом і людиною, як навчити її жити в злагоді та мирі з навколишнім середовищем.