Один з найпотужніших напрямів в українській літературі – реалізм. Особливо бурхливо він розвивався у ХІХ – ХХ ст.. Вагомий внесок в його розвиток зробив Іван Нечуй-Левицький. Зокрема з-під його пера вийшла повість «Кайдашева сім’я». В ній письменник правдиво зобразив життя українського селянства у пореформену добу.
В основі сюжету історія пересічної української родини другої половини ХІХ ст.. На початку повісті знайомимося з братами Карпом та Лавріном Кайдашем, а також їхніми батьками – Марусею та Омельком. Автор розповідає про взаємини між ними, не приховуючи і не прикрашаючи дійсності. Наприклад, Омелько Кайдаш любить випити, вважає себе набожним, Маруся Кайдашиха поводиться, як пані, адже в молодості служила панам і навчилась у них звичок, манер. Карпо і Лаврін не завжди миряться між собою, бо мають різні характери. Правдиве змалювання характерів – одна із ознак реалізму.
Поступово автор переходить до опису повсякденного життя героїв, вдало переплітаючи його з розповіддю про небуденні події – весілля Карпа та Лавріна, народження їх дітей. І. Нечуй-Левицький звертає увагу на те, як хлопці вибирали собі майбутніх дружин і на що дивилися їх батьки. Карпо та Лаврін шукали дівчат з характером, який би відповідав їх уподобанням. Маруся Кайдашиха бажала невісток з багатих сімей. Окрім того, їй хотілось, щоб дружини її синів корились їй, поралися за нею по господарству.
Сподівання Марусі Кайдашихи не стали реальністю: одна невістка виявилась «з перцем», інша втекла від її знущань аж у Київ. Змальовуючи побутові конфлікти, автор намагається передати їх детально і, знов-таки, правдиво. Він описує емоційний стан героїв, його зовнішнє вираження під час сварок. Наприклад, письменник пояснює, чому Мотря вирішує варити їсти тільки для своєї сім’ї, а потім показує, як на це реагує стара Кайдашиха. Не залишаються поза увагою в таких ситуаціях і чоловічі образи, хоч Карпо, Лаврін та Омелько не завжди беруть участь у жіночих чварах.
Висвітлюючи життя однієї родини, автор майстерно показує життя селянства загалом. Герої повісті вже не кріпаки. Вони мають своє господарство: землю, худобу. Проте цього замало, щоб прогодувати велику сім’ю. Саме тому Карпо і Мотря, зібравши свій урожай, працюють у пана. Лаврін і Карпо пізніше наймаються возити цукор і борошно до залізниці.
Показує автор також те, як допомагають вирішити конфлікти селян у волості. Кайдашиха звертається туди кілька разів. Справи селян не вирішують безкоштовно і цього автор також не приховує.
Церква завжди займала важливе місце у житті селян, тому автор не міг залишити поза увагою цю сферу. Він розповідає, як Мелашка йде до Лаври разом з молодицями із Семигір, як у монастирі за нею слідкує чернець. Показує автор і те, як живеться Мелашці у проскурниці.
Отже, реалізм повісті «Кайдашева сім’я» полягає у тому, що І. Нечуй-Левицький правдиво змальовує повсякденне життя селян. Письменник розгортає перед читачем широку панораму родинного життя, майстерно вплітаючи в неї соціальні проблеми.