У літературній казці є багато другорядних персонажів, це герої, які безпосередньо взаємодіють з головним персонажем Лисом Микитою. Автор вдається до епізодичного зображення образів, не має на меті деталізувати інформацію про них. Імена другорядних персонажів розкриваються через роль у житті головного, вступають з ним у певні стосунки, завдяки чому у читачів формується певне враження. Серед другорядних виділяємо таких героїв казки: Пси, Вовчик-братик, Ведмідь, Кабан, Олень, Мавпа Фрузя, Орли, Яструби тощо. Усі образи подано узагальнено, тобто зображується вони в сукупності, конкретно не оприявнені в тексті, не проявляють себе по-різному, діють однотипно. Автор хоче сказати про те, що рабська психологія заполонила весь ліс, залишилося дуже мало звірів, які думають інакше.
Головним же персонажем є Лис Микита – прехитрий звір, який прославився своє сміливістю та винахідливістю. Він знає, як себе поводити з людьми. Незважаючи на таку свою кмітливість, він все-таки переоцінює свої можливості, тому у нього все-таки не виходить обдурити знову.
Образ Пса є одним з основних, це захисник людей, який мужньо бореться за справедливість у лісі, за те, щоб кожному було добре проживати в ньому, він виступає проти тих, хто прагне обдурити місцевих мешканців. Пси допомагають дізнатися ім’я ошуканця. Лис довго брехав, проте видав себе, після чого на нього чекала справедлива кара – Микиту розірвали лісові мешканці.
Образи ошуканих звірів є дуже важливими для розуміння основної ідеї твору. Якщо говорити про основні їхні риси, варто сказати, що вони мають рабську психологію, бо вважать Лиса Микиту їхнім царем, добродієм. Вони услужливі, проте талановиті та працьовиті. Автор епізодично подає картину з життя звірів: ведмеді різали овець, ловили курей та інше. Укінці твору проявляються не найкращі риси тварин: з добродіїв вони перетворюються на справжніх лицемірів та стають сердитими, коли дізнаються про фарбованого Лиса.
Вони виступають проти брехні, але їхньою негативною рисою при цьому є рабська покора: коли вони думали, що то цар, то спокійно вислужувалися перед ним, а коли дізналися правду, то показали свою справжню суть. Автор виступає не тільки за правду, більше уваги приділено саме проблемі рабської психології. Франко хоче сказати нам про те, що українці раз і назавжди позбуватися рабства, зовнішніх пут, якими були сковані впродовж віків і крокувати вперед до світлого та щасливого майбутнього.
Отже, автор говорить нам через алегоричні образи про сучасний стан української держави, він бачить один вихід: тільки звільнивши себе й свої думки, можна побудувати щасливе майбутнє. Другорядні персонажі введені до літературного тексту, щоб показати те, що рабська психологія має великі масштаби, тому боротися з нею варто дієвими методами.
Таким чином, дитяча казка набуває зовсім іншого звучання та значення в контексті історії українського народу. Це серйозний зразок патріотизму та мудрості Великого Каменяра.