Ринок фінансових ресурсів і цінних паперів

Головна / Реферати / Цінні папери / Ринок фінансових ресурсів і цінних паперів


Розвиток інвестицій в економіці постійно потребує мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових коштів. В економіці, що функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Ринок фінансових ресурсів — це загальне позначення ринків, де виявляються попит і пропозиція на різноманітні платіжні кошти. Структуру ринку фінансових ресурсів схематично ілюструє рис. 13.
Як бачимо, ринок фінансових ресурсів інтегрує кредитний і валютний ринки, а також ринок інструментів власності. Ринок інструментів власності та ринок інструментів позики, що є частиною кредитного ринку, відомі як ринок цінних паперів.
Кредитний ринок — це загальне позначення ринків, де існують пропозиція і попит на різноманітні платіжні кошти. Кредит буквально означає користування певною сумою грошей протягом певного строку.
Кредитний ринок є механізмом, за допомогою якого встановлюють-ся відносини між юридичними особами (підприємствами), які потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, які їх можуть надати (позичити) на певних умовах. Він є також одним з головних фінансових джерел для розвитку капітального будівництва. До головних функцій ринку фінансових ресурсів належать:
• об'єднання дрібних грошових заощаджень населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і створення великих грошових фондів;
• трансформація коштів до позичкового капіталу, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капітальних вкладень сфери матеріального виробництва національної економіки;
• надання позик державним органам і населенню для вирішення найважливіших завдань, наприклад покриття бюджетного дефіциту, фінансування житлового і промислового будівництва тощо.
Таким чином, кредитний ринок дає можливість здійснювати нагромадження, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу для капітального будівництва.
Водночас кредитний ринок — це синтез ринку різноманітних платіжних коштів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди підтримуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими закладами), що беруть позики і дають гроші в борг, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, що забезпечують випуск і рух різноманітних боргових зобов'язань, які реалізуються на ринку цінних паперів. Таким чином, кредитний ринок поділяється на два ринки: грошових ресурсів (готівка грошей) і боргових зобов'язань (інструментів позики).
Валютний ринок — це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні відносини між споживачами і продавцями валют. Попит на іноземну валюту пов'язаний із залежністю національної економіки від імпорту і зумовлений її конвертованістю (конвертованість — це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватися на інші валюти). За цілковитої конвертованості національної валюти будь-яка юридична і фізична особа може вільно брати участь у зовнішньоторговельній діяльності, вільно продавати, купувати і обмінювати національну валюту на іноземну за певним курсом без будь-яких обмежень або прямого втручання держави. Що нижчий рівень конвертованості національної валюти, то більшою мірою валютний ринок піддається державному регулюванню (зокрема, встановленню фіксованого курсу національної валюти до інших валют).
Як зазначалося, ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку (ринок інструментів позики, або боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Інакше кажучи, цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів і похідних. До інструментів позики належать передусім облігації, векселі, ощадні сертифікати; до інструментів власності — усі види акцій; до гібридних інструментів — цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад, привілейовані акції та конвертовані облігації); до похідних інструментів — варанти, опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку працює з позиковим капіталом, тоді як ринок інструментів власності — з власним капіталом, тобто з частками (паями) власників у капіталі компанії.
Ринок цінних паперів, що формується в Україні, охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських і місцевих) позик і позик підприємств, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів і векселів, приватизаційних паперів.
Окрім перелічених видів цінних паперів, які за економічною природою є "фіктивним капіталом першого порядку", у практиці фондової торгівлі широко використовуються також похідні цінні папери ("фіктивний капітал другого і третього порядку") — депозитні розписки, варанти, сертифікати інвестиційних фондів і компаній, опціони і ф'ючерси. Зазначимо, що згідно з Указом Президента України інвестиційні сертифікати належать до цінних паперів.

Ризик інвестування

Ринок цінних паперів породжує інвестиційний ризик. Суть інвестиційного ризику полягає у ризику, по-перше, втрати вкладеного (інвестованого) капіталу і, по-друге, втрати (неодержання) очікуваного доходу.
Здійснюючи інвестування, розумний інвестор насамперед виходить з міркувань безпеки і лише потім — з розрахунку на одержання майбутнього прибутку. Ринковий ризик якраз і пов'язується з можливою втратою первісного капіталу, що є наслідком несприятливого руху ринкових цін на ринку цінних паперів. Специфіка ринкового ризику полягає в тому, що він, як правило, не пов'язаний безпосередньо з економічною ситуацією на підприємстві. Серед факторів, що впливають на ринкову вартість акцій підприємства, можна виокремити як пов'язані з ним, так і незалежні: дивідендна політика і розмір відсоткової ставки, страйк і біржова спекуляція, зміна цін на золото і нерухомість, оголошення результатів виборів у країні, хвороба президента тощо.
Покупцями фінансових інструментів на ринку цінних паперів можуть бути інвестори, спекулянти (арбітражери) або гравці. Інвестор, як правило, вкладає гроші на тривалий час і розраховує на одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а тому намагається максимально зменшити ризик втрати вкладеного капіталу. Спекулянти (арбітражери) — як правило, юридичні особи — торгівці цінними паперами, інвестиційні банки та інші інститути, що розраховують на одержання доходу внаслідок одноразових угод на різноманітних сегментах ринку. Маючи повну інформацію про стан ринку, вони практично виключають ризик.
Гравці ризикують, сподіваючись угадати тенденції зміни курсу фінансових інструментів, і збільшують на цьому суми вкладених грошей.
За такої різноманітності формалізованих і неформалізованих факторів та умов доходимо висновку, що коливання ринкових курсів цінних паперів, у принципі, є випадковим процесом. А така випадковість означає, що ніхто не може "перемогти" ринок, за винятком щасливої випадковості або наявності конфіденційної, важливої для емітента інформації.
Загалом, будь-які інвестиції містять елементи ризику. Однак він неоднаковий при купівлі різних видів цінних паперів і прямо пов'язується з розміром очікуваних доходів. У табл. З наведено інформацію про співвідношення ризику і доходу за видами цінних паперів або вкладів на основі досвіду США.
Як бачимо, ризик втрати капіталу безпосередньо залежить від ринкового ризику і бізнес-ризику, а ризик втрати очікуваного доходу — від відсоткового ризику і ризику зміни купівельної спроможності грошей.
Бізнес-ризик виявляється у спроможності підприємства підтримувати рівень доходу на вкладений капітал. В умовах акціонерного товариства — це можливість підтримувати дохід на акцію на незмінному рівні.
Бізнес-ризик виникає тоді, коли комерційна і господарська діяльність компанії виявилася менш успішною, ніж була раніше або очікувалася. Наприклад, може зменшитись обсяг реалізації через те, що конкуренти знизили ціни або запропонували на ринку конкурентний товар. До цього можуть призвести прорахунки у внутрішньогосподарському плануванні, в організації виробництва, у маркетинговій стратегії, збуті продукції тощо. Отже, одним з основних завдань менеджменту є зведення бізнес-ризику до мінімуму через забезпечення ефективного функціонування виробництва, детального вивчення ринку збуту продукції, послуг і гнучко-го реагування на зміни, що відбуваються.
У разі придбання цінних паперів компанії, що працює неефективно, інвестор ризикує втратити не тільки очікуваний дохід, а й інвестований капітал.
Відсотковий ризик пов’язаний з борговими цінними паперами (інструментами позики) і виникає через підвищення відсоткової ставки. Наприк-лад, якщо внаслідок політики держави відсоткова ставка підвищується, то вартість облігації підприємства знижується, і навпаки. Однак якщо вартість облігації підприємства збільшується, акціонерне товариство може випустити нові облігації з нижчою купонною ставкою.
Ризик зміни купівельної спроможності грошей зумовлюється переважно темпами інфляції у країні. Цей вид ризику позначається на заощадженнях громадян, що зберігаються на рахунку в банках або в "панчохах", а також на вартості цінних паперів з фіксованим доходом. Прості акції, дивіденди за якими не є постійними, застраховані від інфляції, бо з підвищенням темпів інфляції збільшуються й розміри прибутку, з якого виплачують дивіденди. Крім того, дієвим засобом страхування (хеджирування) проти інфляції є виплата дивідендів акціями.

Сторінки: [ 1 ] 2


Це цікаво: