Давні єгиптяни розділяли весь земний простір на дві частини. Долина Нілу, "добра" земля, що годилася для життя людей, належала добрим богам — Ісіді й Осірісу, тоді як безплідна, спекотна пустеля, а також шкідливі болота Нижнього Єгипту, місце проживання для «недолюдків» азіатів, кушитів та ін., — володіння злого Тифона. Землеробські племена, що населяли долину Нілу, поклонялися священному бикові, символу землеробства, Апісу, в образі якого був втілений Осіріс. А племена кочівників пустелі, які завжди зневажалися осілими жителями міст, використовували для їзди верхи осла, а осел — тварина, присвячена Тифону. Згубні випари боліт створенгзлим духом, тому вони втілені в крокодилі, також присвяченому Тифону.
Гор не вбив Тифона, тому іло продовжує існувати на землі, але значно ослаблене, втративши первісну силу, у такий спосіб Гор іакріпив перемогу божественного закону над безладними силами природи Осіріс часто зображувався у вигляді мумії, його атрибути — гак або батіг, символ влади, емблема Нілу — хрест із вушком вгорі, це атрибут усіх єгипетських богів, і дослідники давньоєгипетської міфології називають його ключем Нілу. Іноді Осіріс зобра жується з головою бика.
Ісіду в греко-римському світі називали не інакше як «та, у якої тисяча імен» Ісіда, ймовірно, здебільшого уособлювала небо — зображувалася у вигляді корови або жінки з коров'ячими рогами на голові, - тому що саме цей образ асоціюється з більш давньою єгипетською богинею Хатор, що уособлювала небесний простір, на якому рухається сонце, і зображувалася у вигляді жінки і рогами й іноді вухами корови Відмітні ознаки Ісіди - диск, подвійна корона, що вказує на панування над Верхнім і Нижнім Єгиптом, і роги, на які розгніваний Гор замінив корону матері, за те, шо та пощадила Тифона, приведеного до неї в оковах У зв'язку з тим, що богиня зображувалася з головою корови, греки ототожнювали її з німфою Іо, перетвореною Герою на корову.
На одній з найдавніших статуй зображена Ісіда з головою корови, шо годує грудьми Гора Вважалося, шо Ісіда є покровителькою породіллям, полегшує пологи і визначає долю новонароджених царів. На честь цієї богині влаштовували ся свята, відомі як таїнства Ісіди, у них брали участь тільки жерш і посвячені
Гор — борець із ворогами сонця, частіше зображувався у вигляді сокола людини з головою сокола.
Його символ — сонячний диск із розпростертими крилами Фараони в Єгипті, за міфами, були «служителями Гора», спадкоємцями його влади Вважалося, що Гор охороняє своїми крилами фараонів, це добре показано на статуї фараона Хефрена, на потилиці якого сидить сокіл, що прикриває толову правителя крилами.
Давньоєгипетські легенди усно передавалися з покоління в покоління, але тільки завдяки грекам, які записали ці легенди, вони дійшли й до нас Через те що греки намагалися пояснити походження єгипетських богів, в них постійно зустрічається перегукування із грецькими богами Так, Тифон, який тимчасово перемагає Осіріса, сприймається греками як велетень Тифон, шо тимчасово пе реміг Зевса У грецькому викладі Осіріс та Ісіда — діти бога сонця Ра Щоб покарати за зраду розгніваний Ра сказав дружині, що в неї не можуть народити ся діти в жоден із днів року (тоді календарний рік складався з 360 днів). Гсрмсс, винуватець цієї історії, щоб виправити ситуацію, вдався до хитрощів; запропонував Місяцеві зіграти з ним у кості. Вигравши в Місяця сімдесяту частину його світла, він створив із нього п'ять днів у рот, у які й народилися п'ять основних єгипетських богів: Осіріс, Ісіда, Тифон, Гор і Нефтида.
В образотворчому мистецтві Осіріс частіше показаний у сценах похоронних церемоній або суду над померлими. Ісіда і Гор — у сценах побутового життя або таких, шо пов'язані із землеробством. Нефтида часто зображувалася в образі жінки з ієрогліфом свого імені на голові, її часто можна побачити на саркофагах і ящиках для каноп (алебастрових глеків, куди складалися вилучені з тіла перед муміфікацією внутрішні органи). У літературі ж вона зазвичай супроводжує Ісіду.
Осіріс — основний бог Єгипту, тому його ім'я фігурує майже у всіх єгипетських міфах і алегоріях. Життєвий шлях людини уподібнювався «пробігу» сонця, при цьому захід сонця, відхід його за обрій, сприймався єгиптянами як образ смерті. Душу покійного Осіріс повинен був провести до життя вічного, пройти разом із нею через всі випробування, призначені цій душі для очищення її від гріха. Осіріс, супроводжуючи душу померлих до загробного світу, пом'якшував суворість воротарів пекла, боровся з чудовиськами, що населяли загробний світ, а пєремігши морок за допомогою сонця, що сходить, — Гора — сидів у страшному судилищі смерті й відкриваз очищеній душі ворота вічного житла. Схід сонця був символом другого народження, життя вічного. З епохи Середнього царства кожен померлий єгиптянин ототожнювався з Осірісом, тобто померлий, подібно до Осіріса, оживе після смерті, тому в усіх заупокійних текстах того часу перед ім'ям покійного стоїть ім'я Осіріса. Зображувався Осіріс зазвичай у положенні сидячи біля дерев або з виноградною лозою, що обвиває його фігуру. Подібно до всього рослинного світі', що розцвітає щороку, тіло Осіріса завжди забарвлене в зелений колір. Іноді зображували проросле крізь труну Осіріса дерево, паростки злаків, що іноді пробиваються крізь мумію Осіріса, їх поливає жрець.
Осіріс, на думку єгиптян, часто перевтілювався в бика Апіса. Якщо у священних корівниках Мемфіса з'являлося на світ теля з особливими священними прикметами, жерці відразу повідомляли про милостиве втілення Осіріса, і всюди ця звістка викликала народну радість і веселощі. Голова бика повинна була бути чорною з білим трикутником на чолі, а тіло — білим корпусом із чорними плямами певної форми. Якщо Апіс умирав своєю смертю до двадцяти восьми років (вік Осіріса), його урочисто і пишно ховали в підземеллях храму Серапеума, руїни якого були недавно виявлені. Якщо ж Апіс доживав до цього віку, його вбивали.
Гор народився в найкоротший день у році, у той день, коли цвіте лотос, тому зображення Гора і лотоса часто зустрічаються як у скульптурних композиціях, так і на барельєфах. Квітучий лотос — емблема Нілу і вічного життя. Іноді Гор зображувався у вигляді хлопчика, що сидить на квітці лотоса, із піднесеним до рота пальцем, тому вважали, що це зображення бога мовчання.
Богиня Нефтида, що ототожнюється греками з Афродітою, — дружина і сестра Тифона. За Плутархом, від союзу з Осірісом у Нефтиди народився син Інпу (єгипет.), Анубіс (грецьк.), що ототожнюється греками з Гермесом. Ану-біс — заступник мертвих, бог бальзамування, зображувався у вигляді людини з головою шакала або собаки. У деяких міфах Анубіс разом з Ісідою шукає тіло Осіріса, охороняє його від ворогів, бальзамує, ховає. На одній з фараонових гробниць у Фівах зображений Анубіс, що виконує похоронні обов'язки. Він стоїть біля ложа, на якому лежить мумія. Під ложем стоять чотири глеки: у першого замість кришки — голова людини, у другого - голова павіана, у третього — голова шакала й у четвертого — голова яструба. Ці голови були втіленням другорядних божеств, що повинні були охороняти нутрощі померлих, поміщені в ці глеки. Таке зображення досить часто зустрічається на надгробних пам'ятниках. Анубіс ототожнювався в греків із Гермесом, що був провідником душ до світу мертвих. Бог мудрості, рахунку й письма (знову ж паралель з Гермесом) — Тот — із головою ібіса, уособлював божественний розум, що створив увесь Всесвіт. Тот розігнав первісний морок, розсіює неуцтво і лихі думки. Ібіс і павіан присвячені цьому богові. Ібіс — птах, що пророкує майбутнє, з'являється в Єгипті перед розливом Нілу. Крім того, він уособлює геометрію і всі науки, що грунтуються на ній' коли ібіс поїдає корм, його дзьоб і лапи утворюють рівнобедрений трикутник.
Сторінки: 1 [ 2 ] 3