Духовна й художня культура Греції

Головна / Реферати / Культура и Искусство / Духовна й художня культура Греції


Культура Греції — давня культура, але, як і будь-яка інша культура, вона свого часу зазнала змін. З розвитком суспільства, з огляду на проблеми, які поставали на його шляху, доводилося переробляти і переосмислювати образи й сюжети міфів і надавати їм нового змісту. Наприклад, у часи розквіту грецьких держав-полісів уявлення греків про богів уже сильно відрізнялися від тих казкових, напівнаївних уявлень, які були поширені в часи Гомера Так, образ примхливого Зевса, шо зловживає владою, перетворився на мудрого, розумного правителя світу.
Найбільш наочно зміни в грецькій духовній культурі виявляються в період розвитку діонісійського й аполлонічного культу. Так, наприклад, богДіоніс символізував для греків самосвідомість людини, яка живе в таємничому, але повному небезпек світі дикої природи. Греки ше не проводили аналізу природи, тому світ, у принципі, незрозумілий людині, був підвладний богам, і законом у ньому діяла сваволя богів, що символізують незрозумілі сили природи
Однак цей світ викликав у греків не тільки страх, вони намагалися відчути щастя від приналежності до містичного світу і розчинитися в створеному хаосі. Крім того що Діоніс був незаконнонародженим богом, через що повинен був боротися за право ввійти до числа олімпійських богів і за повсюдне встановлення свого культу, він був ущемлений у правах, подібно до людини, і повинен був їх відстоювати. Не останньою деталлю для процвітання культу Діоніса виявилося і те, що знаряддям цього бога було сп'яніння, яке не знає меж, що будить душу й відкриває їй той бік життя, де немає перешкод і підпорядкувань Саме до подібного виходу за рамки власної обмеженості й трепету перед магічним світом прагнули греки під час свят, присвячених богу Діонісу. На цих святах греки занурювалися в природу діонісійського світу. Вони бажали оргій, екстазу, божевілля, що віднесуть душу в палац Всепоглинаючої Любові, сприймаючи її. очевидно, глибинною сутністю світобудови.
Світ Діоніса — світ тілесної символіки. Він не обмежувався тільки масками і суворістю ритуалу, тут були присутні танці, ритміка яких поєднувала й розчиняла в усьому.
Культ Діоніса виник ще й тому, що, мабуть, це був надзвичайно страждаючий бог. Страждання Діоніса — це страждання бога, тобто істоти вищого порядку, заплутаного в тенетах індивідуальної волі. Адже, за переказом, Діоніс був розірваний титанами, «при цьому висловлюється натяк, що це роздроблення, яке представляє діонісійське страждання, власне кажучи, подібне до перетворення на повітря, воду, землю і вогонь, що, отже, ми повинні розглядати стан індивідуалізації як джерело і першооснову всякого страждання, як щось саме по собі гідне осуду» (за Ніцше).
З посмішки Діоніса виникли олімпійські боги, а з його сліз — люди, розповідає переказ, і цим установлюється першість і життєдайне начало Діоніса. Але воно несе в собі не тільки страждання, але й незвичайну радість, що диктується надією на відродження: адже занурена у вічний сум Деметра пізнала радість, коли довідалася про можливість знову народити Діоніса. Така можливість вказує на те, що ще в далекій первісній свідомості людина помітила, що у світі все циклічне — народження й смерть — і повірила у відродження.
Поряд із повсюдним поклонінням Діонісу в Греції процвітав і культ Алоллона. Другим єством грецької культури були гармонія, порядок і співмірність, що й уособлював образ Аполлона. Крім того, цей бог також набув значення в області моралі, мистецтва, релігії.
Аполлон намовлює людей на піднесені почуття, йому належать музика і поезія, його дар — натхнення й талант. Аполлон — геній величної гармонії. З хаосу первозданного океану життя він творить світобудову, виділяючи частини, надаючи їм форми, наповнюючи їх змістом, рівномірним із задумом цілісності. Його творча мшь надає світові гармонії, стійкості, порядку й спокою.
На відміну від Діоніса, що вічно вмирає й відроджується, Аполлон безсмертний і незмінний Він — втілений Дух.
Образ Аполлона відображає прагнення людини знайти всьому своє місце, насамперед у світі, убезпечити свою особистість від роздроблення, погодившись на обмеженість, але при цьому підкорити увесь світ ідеї цієї обмеженості. Так, Аполлон (у символічному розумінні) породив увесь олімпійський пантеон, установив світобудову, у якій боги виправдовують людське життя тим, що самі живуть ним.
Антиномія діонісійського й аполлонічного начала визначила шляхи розвитку грецької культури. З цієї боротьби народилася трагедія, що складається з музики Діоніса і сформована під впливом аполлонічних тенденцій, розвинулася велика грецька архітектура. Усе це зробило еллінську культуру величною.
Культура Давньої Греції сформувалася як продовження, осмислення, упорядкування і спроба логічного й синтетичного виправдання міфу. У цьому розумінні культура була повністю синкретичною, де міф був не тільки скарбницею символіки, образів та ідей, як онтологічних, так і есхатологічних, також якимсь системотвірним принципом, тією склейкою, що дозволяла системі розвиватися, не розвалюватися. В історії становлення і розвитку давньогрецької міфології простежується джерело філософії, але саме там знаходяться передумови і логічних, і природничих наук. Навіть містичні пошуки піфагорійців мають міфологічні корені (хоча скоріше це не Греція, а Азія й, опосередковано, Єгипет.) Гранично абстрактні Платон і Арістотель у спробі відійти від незрозумілих образів міфу все рівно легко визначаються нами як продукт усе тієї ж самої синкретичної культури на стадії, коли вона починає заперечувати саму себе.
У літературі таким прикладом осмислення міфу може бути поема Гесіода «Теогонія». У грецькій літературі могутній пласт утворює міфологічна поезія, а це не що інше, як зведення опоетизованих міфів, але в Гесіода людина намагається усвідомити не тільки те, що вона безпосередньо спостерігає і переживає, але й ставить ті питання, на які вона сама ще не в змозі дати відповідь, але які вже не може не поставити. Походження богів хвилює зрілу грецьку культуру, тому що тісно пов'язане з питанням про походження людства, розуму, про подальшу їхню долю. Отже, філософ уже не є слухачем або читачем — споживачем міфу — хоча й вихований на міфології й оточений нею. Більше того, в усьому — у мові, образах, способах мислення — він не вільний від міфології. Будь-яке природне явище міф пояснює волею божества, тобто причина виводиться за межі самої природи і довіряється богам.
Коли люди почали ставити перед собою природні запитання: як влаштовані космос і його тіла, то від творців міфів не вимагали доказів. Те, що Земля — величезне тіло, яке має форму кулі, мало б бути доведене грецькими мудрецями на основі астрономічних висновків або ж хоча б побудоване на абстрактних теоретичних припущеннях, а творець міфу міг би послатися на що завгодно — на переказ, на богів, і відповідь його була б розумнішою, ніж в астролога. Так, піфагорійці вважали, що Земля наша повинна мати форму кулі, тому шо за законами гармонії і досконалості кругле тіло пластичне й красиве Не було і не могло бути тоді емпірично достовірних доказів щодо космосу й планет. Про космос можна було розмірковувати тільки з домішкою фантазії.
Філософам було важливо й зручно спертися на астрономічний матеріал, тому що ідея космосу, цілісного, єдиного світу як універсуму була органічною для давньої думки і для філософії взагалі.
Астрономія в античності так і не стала розвинутою наукою: майже всі астрономічні гіпотези сьогодні нам здаються фантастичними. Земля в уявленні, наприклад, філософа-астронома Фалеса Мілетського, була подобою шматка дерев'яного циліндра, який плаває в океані. Чи не правда, це сильно відрізняється від того, що знає сьогодні кожна дитина про будову й форму нашої планети? Але слід зазначити, що це парадоксальне, «фантастичне» припущення вимагало від астронома своєрідної сміливості й польоту думки, що виходить за межі даного, спостережуваного.
На відміну від пізнань і відкриттів в області астрономії, давньогрецька наука зробила кардинальний переворот у математиці. Так, відбувся інтелектуальний ривок від математики прикладної, котру Платои назвав «логістикою», до математики абстрактної. Не менш важливим є й те, що греки уперше ввели теореми й докази, застосовували їх щодо уже відомих речей. Так, наприклад, на Сході вже було відомо, що кути біля основи рівкобедреного трикутника рівні, але тільки Фалес довів цю теорему. Шлях абстрактних узагальнюючих побудов, що спираються на докази — це істотне нововведення в епоху античності. Найімовірніше, перетворення математики на загальне знання й обумовило величезний прогрес самої математики. Немає сумнівів у тому, що математика як наука почала розвиватися саме в Давній Греції. Щоб розвіяти остаточні сумніви, можна нагадати, що геометрією Евкліда користувалися протягом усього наступного розвитку людства, і вона, вже в збагаченому вигляді, була єдиною геометрією аж до XIX ст., поки не з'явилася геометрія Лобачгвського-Римана.
Одночасно одержали свій розвиток описові науки, такі як біологія (насамперед систематизовані уявлення про живі організми Арістотеля Стагірита) і географія. Але все-таки основною, об'єднувальною темою творчості усіх філософів було осмислення народження й загибелі всього живого, пошук їхньої першопричини. Тут органічно були поєднані природа, людина і соціальне життя. Грек — одночасно філософ, фізик, космолог і етик — намагається розшукати першооснову, пославшись на яку, можна ніби заразом відповісти на питання, що стосуються народження, життя, загибелі, руху, зміни. І першопричину всього цього шукає давній грек не де-небудь в абстракції, а в самій природі.
Духовна й художня культура Давньої Греції, мабуть, одна з тих небагатьох, котра розвивалася самостійно, яе спираючись безпосередньо на досвід інших культур. Саме в Давній Греції сформувалася загальноєвропейська культурна парадигма. Це не означає, що давньогрецька культура не стикалася з культурою інших країн, але саме вона дала могутній поштовх для розвитку багатьох наукових сфер. 1 хоча практичної, дослідної науки в Греції не було, але ці геніальні мислителі зуміли поставити основні питання, відповідь на які досі є кінцевою метою наукового мислення: буття і становлення, істина, мета, благо і обов'язок, космос, єдність і множинність, приватне і загальне, почуття і розум, число й величина, дух і матерія, свідомість і матерія... Давньогрецька культура схожа на феномен з фізики елементарних часток: ось дійшли до межі дроблення, але за цією межею знову відкриваються цілі всесвіти.


Це цікаво: