В історичні часи Давнього Риму, від яких збереглася достатня кількість письмових свідчень, усі священнодійства поділялися на приватні, що правилися окремими родами або сім'ями і називалися сакра привата; наступними за кількістю учасників були сакра популярес, шо правилися різними суспільними підрозділами громадян (наприклад, куріями); найбільш масовими були сакра публіка, у відправленні яких брав участь весь римський народ. Участь у всіх різновидах сакра була обумовлена не особистим вибором, а причетністю людини до колективу — родини, сусідської, цивільної, професійної громади. Основним базовим виробничим і соціальним осередком суспільства була фамілія. Вона включала главу фамілії, а також людей і майно, що знаходилися під його владою. Це були дружина, сини й онуки з їхніми дружинами, незаміжні дочки, раби, залежні клієнти. Майно вважалося власністю глави фамілії, але його влада обмежувалася, з одного боку, усім колективом римських громадян, які стежили за ретельною обробкою землі й розумним обходженням з майном і людьми, а з іншого боку — спадкоємцями, що вважалися прихованими співвласниками глави фамілії, і останній був зобов'язаний залишити їм майно не зменшеним, а збільшеним. Крім того, влада глави фамілії регулювалася святими обов'язками патрона щодо клієнта, а також заходами, що пом'якшували владу пана над рабами. Фамілію поєднували і скріплювали фамільні культи, одним із яких був культ Генія глави фамінії, що походив із культу Генія роду.
Надалі уявлення про Геніїв розширилося й ускладнилося. Геній чоловіка уособлював його здатність до відтворення потомства й інші сили й можливості. У день народження глави фамілії домашні приносили жертви його Генію.
Центром фамільного культу було домашнє вогнище — Веста. Уся родина для прийняття їжі збиралася навколо вогнища, і будь-яке вживання їжі мало характер свяшеннодії, тому шо частина їжі завжди приділялася богам. Існували і домашні божества — Пенати, шо оберігали будинок загалом і вмістища продовольчих запасів.
Найважливішим фамільним культом був культ Ларів, що могли виступати як один фамільний Лар. Зараз важко встановити, чи були спочатку Лари предками, душами людей, духами маєтку або ж близькими до світу покійних хтонічними силами смерті й родючості. Але до них і до Пенатів зверталися у всіх найважливіших випадках життя — у момент шлюбу, пологів, смерті, очищення фамілії. Лари завжди були пов'язані з місцем, де люди почували себе вдома. Тому в давнину не було суворого поділу між духами рослинності, лісу, будинку. Саме поняття фамілії включало і людей, і землю, і майно. Тому Лари були пов'язані з домашнім вогнищем, фамільною трапезою, деревами й гаями в кожній садибі, шо також присвячувалися Ларам.
Приналежність людини до фамілії давала їй певні права й обов'язки, які зберігалися, поки вона брала участь у фамільних священнодійствах. Якщо людина переходила зі своєї фамілії до іншої, вона повинна була зректися колишнього фамільного культу. Молода прощалася з Ларами фамілії батька, приносила їм у жертву свої іграшки й прикраси, а потім приносила в дарунок ас (мокету) Ларам фамілії чоловіка.
Відпрашіекня культу Ларів було безпосереднім обов'язком глави фамілії. Це найтіснішим чином пов'язувалося з його правами власника й дієздатністю. Натомість спадкоємець глави фамілії, незалежно від того, чи був він родичем, чи стороннім, обов'язково відправляв сакра і ніс усі пов'язані з цим витрати. Згодом при поділі майна йому відшкодовувалися збитки.
Лари контролювали внутрішнє життя фамілії. Вони стежили за виконанням норм, Щ0 регулюють і упорядковують життя фамілії, дотримання обов'язку щодо дітей, батьків, богів і батьківщини. Злих і нечестивих, що нехтують своїми обов'язками, Лари карали. Вівтар Лара знаходився біля домашнього вогнища. Якщо раб хотів врятуватися від гніву хазяїна, він прибігав до вівтаря. До домашніх Ларів зверталися в різних випадках і з різних приводів, як серйозних, так і дрібних. їм приносили в жертву перші плоди, просили знайти загублене, охороняти членів фамілії, що вирушили у мандри.
Крім фамільних, були ще і Лари компітальні (компітум — перехрестя доріг). Цих Ларів шанували члени фамілії, чиї ділянки примикали до доріг. На перехресті споруджували святилище, у якому робили стільки отворів, скільки було сусідів. Біля цього святилища приносили жертви Ларам, розвішували кулі й ляльки, що зображували вільних членів фамілії й рабів. Це повинно було запобігти смертним випадкам. Біля святилища Ларів перехрестя справляли свято Компітилій — свято очищення й родючості.
Крім культу Ларів перехрестя були й інші культи сусідських громад. На перехрестях проходили свята богині Церери, покровительки землеробства, що супроводжувалися піснями і криками; свята Лібера-Вакха, під час яких учасники співали жартівливі пісні, гойдалися на гойдалці, виряджалися в маски і робили всякі «бажані богам родючості веселі непристойності», як писав римський автор Ссрвій Георгій. Було і свято Терміналій - свято хоронителя непорушності кордонів і добросусідських відносин межового каменю, Терміна. Сусіди спільно приносили йому жертву і запалювали очищувальні багаття. На перехресті трьох доріг шанувалася Геката Тривія, богиня чаклунства, підземного світу, злих духів, що насилала на людей божевілля.
Більшою громадою була громада пага — долина, на якій розташовувалося кілька селищ. Ця громада мала своїх богів і свої священнодійства. Найважливішою була люслрація пага — ритуальний обхід його границь, під час якого приносили жертви Матері Землі й Церері. Культи пагів є дуже давніми, і в римлян вони зберігалися довго, незважаючи на те, що згодом землі пагів перекроювали й приписували їх до різних міст.
Цивільна громада загалом мала свої, спільні для всього населення Риму, культи. У Риму було своє священне дерево — смоква, під якою вовчиця годувала Ромула і Рема. Смоква була тісно пов'язана з благополуччям міста, якщо яка-небудь гілка всихала, це вважалося поганою ознакою. На Капітолії ріс священний дуб, якому, за переказом, Ромул приніс у жертву перше озброєння, зняте ним з убитого воєначальника ворогів, присвятивши його Юпітеру Феретрію. На Ватиканському пагорбі шанувався священний кам'яний дуб, древніший, ніж сам Рим. У Римі було своє священне вогнище — Веста, що охороняли жриці-діви — весталки. Щороку в перший день березня у святилищі Вести з особливими церемоніями запалювався новий вогонь. Так фамільні вогнища, вогнища курій і римське священне вогнище зв'язувалися воєдино. Це символізувало й підкреслювало єдність святинь громади і всіх її членів. Головною в цій єдності була громада, і в давні часи верховним жерцем завжди був цар. Зберігся звичай, за яким один раз на рік весталки приходили до царя і «кликали його до пильності. Можливо, цар був верховним жерцем Вести так само, як глава фамілії — фамільного вогнища.
Общинною святинею громади були Пенати, за переказом, привезені з Трої Енеєм. Вони зберігалися в глибокій таємниці, наближатися до них могли тільки жерці. Не можна сказати, з якими богами їх слід ототожнити.
Один із найдавніших богів — Консус — був богом підземного сховища зерна. У його культі збереглися відгомони найдавніших часів, коли зерно, зібране з общинних земель, надходило в спільне користування і розподілялося між громадянами.
У житлі царя знаходилося святилище Землі й саме там містився центр колегії Арвальських братів, до якої за легендою спочатку входили і 1 братів і 12-й — Ромул Щорічно ця колегія влаштовувала урочисте свято в місті й у гаю Деа Діа, що супроводжувалося очищувальним обходом границь, жертвоприносинами, ритуальною трапезою і різними змаганнями. Метою цього священнодійства було благополуччя всієї римської громади.
Тісно пов'язаний з общинним характером Давнього Риму бог Квірин, якого згодом ототожнили із засновником міста Ромулом. Спочатку це був бог сабінян, а римляни розуміли його як іншу іпостась войовничого Марса — Марса мирного, спочиваючого. Ім'я Квірина походить від того ж кореня, що й слово курія (соуіпа — зібрання чоловіків). Тому сучасні дослідники вважають, що Квірин був богом народних зібрань римлян. Є згадки про те, що перед храмом Квірина росли два священні мирти, один із яких уособлював сенат, а інший — плебс. Поєднувався Квірин також із Янусом. За легендою, цар Нума спорудив храм Янусу Квірину, що символізував зв'язок війни й миру. Формула оголошення війни містила заклик до Януса Квірина. Загалом зв'язок цих двох богів відбивав зв'язок космічного порядку з порядком римської громади.
Таким чином, найбільш значущі й давні римські культи були в основному культами громад — фамільної, сусідської і громадянської. Боги й культи, що панували в найдавнішому Римі, були породжені общинним ладом і довго зберігалися в деяких провінційних областях. Вони були відправною точкою подальшого розвитку релігії римського світу, еволюції всіх областей життя Давнього Риму, що розвивалися з різною інтенсивністю, але в одному напрямку. Римська релігія ніколи не знала тривалого періоду стрункого, упорядкованого існування, на відміну від релігії Давньої Греції. Але вона цікава тим, що в її культах збереглися відгомони дуже старих уявлень людей про світ.
Сторінки: 1 2 [ 3 ]