Отже, як бачимо, руські князі використовували ординців у власних цілях, і перш за все у боротьбі один проти одного за владу. Ще раз підкреслимо, що така поведінка була характерна для князів Північно-Східної Русі, які намагалися Встановити власне панування в рамках усієї Київської держави. Але в інших країнах спадкові великокнязівські права визнавалися не за князями Північно-Східної Русі, а за князями Південно-Західної Русі.
Цікавими є зв'язки Данила Галицького з римським папою Інокентієм IV. Папа намагався організувати оборону християнства від татарської небезпеки і звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Нев-ського, якого закликав до об'єднання.
Римська курія переслідувала інші цілі — намагалася поширити католицизм на Галицько-Волинську землю. Коли Данило переконався, що представники папи приїхали "для викорінення грецьких звичаїв та обрядів", у 1248 р. він припиняє зв'язки з Римом.
Цікаво, що папська делегація привезла вдар Данилові королівську корону, від якої він відмовився, щоб не ускладнювати відносини з татарами.
З цим фактом зв'язаний такий момент: у листуванні папи з Данилом і Васильком папа називав їх обох "гех", а державу з 1246 р. — королівством.
Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти звернення папи до братів Романовичів з титулуванням Олександра Невського. В листі до магістра Тевтонського ордену папа згадує, що надіслав листи до "Данила, достойного короля Русі, та до Олександра, князя Суздальського".
Питання про титул України як королівства має довгу історію. Ще коли син Ізяслава І — Ярополк у 1074 р. звернувся до папи Григорія VII, то папа іменував його, позбавленого держави, "королем русичів", а Болеслава — короля Польського — тільки князем.
У 1252 р. переговори Данила з папою відновилися. До цього його спричинило виникнення нової загрози на східних кордонах: татари готували похідна Галицько-Волинське князівство. Розраховуючи на допомогу папи римського, Данило дав згоду на унію і прийняв від папи королівську корону, якою й був коронований у Дорогичині в 1253 р. Тоді ж Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти татар. Проте організувати його не вдалося, Данило не отримав обіцяної допомоги і розірвав угоду про унію.
Як згадано вище, Данило намагався встановити міцні зв'язки з сусідами. Але це не завжди вдавалося. Напружені відносини склалися з литовським князем Міндовгом. Періоди союзницьких зв'язків змінювалися на ворожі відносини. У 1254 р. Данило здійснив похід на Литву, в результаті якого його син одержав землі в Білій Русі, а інший син — Шварно одружився на дочці Міндовга. Тоді ж був укладений військовий союз з Литвою проти монголо-татар. Протягом 1254—1255 рр. об'єднані сили союзників завдали ряд успішних ударів по ординцях.
Князь Данило мав намір рушити на визволення Київської землі, але в цей час Міндовг розірвав військовий союз і виступив проти галицького князя. Головна причина була втому, що Литва також намагалась заволодіти Києвом. В 1255—1257 рр. точились сутички з литовськими військами. В них у 1256 р. загинув Роман Данилович, а волості в Білій Русі були втрачені.
В 1258 р. на Подніпров'ї з значними силами з'явився монгольський воєвода Бурундай. Спочатку він, не оголошуючи війни Галицько-Волин-ському князівству, закликав Романовичів до походу на Литву. Це остаточно порвало їх відносини з Міндовгом. Наступного року Бурундай з'явився ще з більшими силами і примусив Романовичів знищити власні укріплення Луцька, Даниліва, Львова, Володимира та ін. Після цього татари пішли на Польщу і зруйнували Люблин, Сандомир і Краків.
Галицько-Волинське князівство знову визнало над собою владу ординських ханів.
В 1264 р. князь Данило Романович помер у Холмі. З історичної сцени зійшов один із найвидатніших державних діячів України. Він зібрав усі землі, що ними володів його батько, створив із них разом з братом Васильком могутню державу, з якою рахувались всі європейські держави та католицький Рим. Своїм коронуванням папа римський затвердив її становище як королівства, гідної спадкоємиці традицій Київської Русі. Незважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, право, релігія Галицько-Волинського князівства залишилися українськими.
Видатний український історик Наталія Полонська-Василенко підкреслює, що доба Данила важлива ще й тим, що в цей час яскраво намітилася різниця між орієнтацією української держави та Володимиро-Суздальської землі: тоді як Данило для зміцнення своєїдержави та звільнення її від татарського панування шукав зв'язків з Європою, Олександр Невський, орієнтуючись на схід, визнав безоглядно владу ординців.
Після смерті Данила Галицько-Волинське князівство перейшло до рук Василька. В Галичині княжили сини Данила: Лев — у Галичі й Перемишлі, Мстислав — у Теребовлі, Шварно — у Белзі та Холмі.
В кінці XIII ст. знову посилився натиск ординців на українські землі. Хани вимагали участі князів у татаро-монгольських походах та сплати данини. Лев Данилович та Василько були не в змозі дати відсіч Орді. До того ж між синами Данила почалися чвари за білоруські землі, що ще більше ослабило Галицько-Волинське князівство. У 1270 р. Василько помер, передавши перед смертю Волинь своєму синові Володимирові, який залишив по собі пам'ять як покровитель освіти та культури.
У 1301 р. Галицька та Волинська землі знову були об'єднані, на цей раз в руках Юрія Львовича, який титулувався "королем Русі".
Після смерті Юрія Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія і Лева. В одному з військових походів проти ординців 1323 р. брати загинули. Династія Даниловичів припинилася.
Після недовгого правління боярської верхівки середнє та дрібне боярство на галицько-волинський стіл запросило в 1325 р. мазовецького князя Болеслава, який прийняв православ'я та ім'я Юрія і почав титулуватися "князем землі Руської, Галицької і Володимирської",Юрій-Болеславнестав маріонеткою в руках бояр і проводив самостійну внутрішню та зовнішню політику. Звичайно, це не влаштовувало боярство, і 7 квітня 1340 р. князь був отруєний.
Смерть Юрія- Болеслава поховала останню надію українців на державне відродження і відкрила шлях до прямих втручань у внутрішні справи українських земель з боку оновлених сусідніх держав — Польщі та Угорщини.
Після смерті Юрія-Болеслава боярство покликало на князівський стіл Любарта — сина литовського князя Гедиміна. Але спроба Любарта утвердитися в Галичині ви-кликала невдоволення Казимира Великого — короля Польщі. Почалася боротьба за галицько-волинські землі між їхніми сусідами. При допомозі татар боярам на деякий час вдалося зберегти державність. Правити став боярин Дмитро Дедько, як "староста та управитель Руської землі". Але після його смерті в 1349 р. Казимир Великий дістав від татар ярлик на Галичину.
У боротьбі за державність, яка набула характеру народної війни, перемогли поляки. Казимир намагався тісно зв'язати Галичину з Польщею. Він залишив за нею назву "королівство Русі", українську мову як урядову, не переслідував православних.
У 1351 — 1352 рр. галицько-волинські землі стали причиною війни між Польщею та Литвою. За перемир'ям 1352 р. Галичина залишилася під владою Польщі, Волиньі Берестейська земля — під владою Литовської держави.
Після смерті Казимира в 1370 р. Галичина відійшла до Угорщини. В 1372 р. Людвик — король Угорщини — передав Галичину намісникові, своєму родичу князю Владиславу Опольському. Останній протегував німецькій колонізації, рішуче підтримував католиків, нехтуючи при цьому інтересами українців. У 1378 р. Людвик усунув Владислава і призначив управителем одного з урядовців.
Закінчилася фікція державності Галичини. В 1387 р., за короля Ягайла, Галичина остаточно була приєднана до Польщі.
Сторінки: 1 [ 2 ]