загрузка...

Правова система Київської Русі

Головна / Реферати / Історія / Правова система Київської Русі


Основними джерелами права в Україні-Русі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією, княже законодавство, Руська правда.
Найдавнішим джерелом було звичаєве право. З часом норми звичаєвого права були санкціоновані державою і стали правовими нормами. Але норми звичаєвого права не загинули, наприклад, вони продовжували залишатись головним джерелом права для общинного суду.
Важливими пам'ятками права були договори Русі з Візантією: 907, 911, 945 та 971 рр. У договорах Олега згадується договір Оскольда 865 року, який не зберігся. В цих договорах ми знаходимо норми публічного, міжнародного та приватного права. В договорах обидві держави виступають як рівноправні партнери. Важливою є відсилка в договорах на руський закон. Треба підкреслити, що руське право містить перші три договори, які уклали Олег та Ігор. У договорі 971 року ми знаходимо тільки візантійське право. 1
Руський закон вимальовується як добре створене, самобутнє законодавство, яке суворо карає за злочин проти особи, власності. Система права Київської Русі відповідала розвинутому суспільству. Таким чином, це свідчить, що тут законодавство існувало задовго до Руської правди. Із аналізу текстів договорів випливає, що в них виражене змішане русько-візантійське право. Тут ми знаходимо норми кримінального, цивільного та міжнародного законодавства.
Серед норм кримінального права виділяються статті, які трактують вбивство (ст. 4 договору 911 р. іст. 13 договору 945 р.). За ст. 4, якщо рус вб'є візантійця або візантієць вб'є руса, винний помре на місці, де здійснене вбивство. В договорі 945 р. аналогічна стаття приводиться дещо в зміненому вигляді. В ній говориться, що вбивця може бути затриманий і позбавлений життя близькими родичами вбитого.
Статті 6 та 7 договору 911р. говорять про майнові злочини. Якщо рус вкраде що-небудь у візантійця або візантієць у руса, і пійманий потерпілим в момент крадіжки буде чинити опір, то його вбивство не потягне за собою покарання вбивці, більш того, потерпілому повертається вкрадене.
У договорах є ряд статей, які відносяться до цивільного права. Так, в договорі 911 р. є стаття про спадкування русів, які знаходились на службі у візантійського імператора. В договорі 911 р. є стаття, яка регламентує видачу злочинця. В ній говориться: якщо злочинець втече із Русі в Візантію, і руська влада заявить скаргу візантійському уряду, то останній повинен силою повернути злочинця на Русь.
Професор М. Чубатий робить цікавий висновок: в українському законі виявляється вища, ніж в європейських середньовічних законах культура берегового права. В Західній Європі майно розбитого корабля належало власникові берега, куди викинули його хвилі, за українським законом воно переходило під нагляд держави, поки з'явиться його законний власник.
Княже законодавство знаходило місце в договорах князів з народом та княжих грамотах. Самих договорів не збереглося, але з літописів видно, що вони існували. Дуже мало збереглося і юридичних грамот князів. Найстаріша з них — грамота Мстислава І від 1130 року.
Окреме місце серед пам'яток княжого законодавства займають церковні устави. Їх збереглося шість. Найважливіші серед них: церковний устав Володимира та церковний устав Ярослава. Вони мали велике значення перш за все для церковного судочинства.
Але найбільше значення серед правових пам'яток Київської Русі має Руська правда. Вона дійшла до нас більше ніж у трьохстах списках: у складі літописів, у різних юридичних збірниках. Ці списки отримували назву або за місцем їхнього знаходження (Синодальний — в бібліотеці Синоду, Академічний — в бібліотеці Академії наук), або за прізвищем осіб, які знаходили їх (Карамзінський, Татіщевський та ін.).
Всі ці списки прийнято поділяти на три редакції. Перша редакція зв'язується з іменем Ярослава, датується між 1016 та 1054 роками і має 17 статей. Друга редакція була результатом спільної діяльності братів Ярославичів — Ізяслава, Святослава та Всеволода, датується до 1068 року і має 26 статей. Третя редакція — не молодша за 1113 рік, має авторство Володимира Мономаха і включає 121 статтю.
Деякі вчені об'єднують дві перші редакції в одну — Коротку редакцію. Третя — отримала назву Розширена редакція. Існує ще четверта, що є скороченням другої та третьої редакцій.
В Розширеній редакції на відміну від Короткої ми виділяємо устав про закупів, устав про холопів. Отже, Розширена редакція відрізняється від Короткої перш за все рівнем розвитку норм цивільного права, а також нормами, які регламентують правове становище напіввільного та невільного населення.
Цивільне право. Багато статей Руської правди стояло на охороні приватної власності на землю. За переорювання межі передбачався штраф у 12 гривен.
Досить розвинутим було в Київській Русі зобов'язувальне право. Руська правда регламентувала як зобов'язання за нанесення шкоди, так і зобов'язання із договорів.
В першому випадку передбачалось повне відшкодування вартості. Так, якщо хто-небудь зламав спис або щит, то зобов'язаний був відшкодувати вартість зіпсованої речі.
Для зобов'язань із договорів характерним було те, що невиконання зобов'язання давало потерпілому право на особу, яка його не виконала, а не на майно цієї особи. Це було пережитком родових відносин, при яких майно належало не конкретній особі, а всьому колективу (общині), і тому стягнення могло обернутись тільки на саму особу.
Але Руська правда знає вже й майнові стягнення. Так, добросовісний банкрут отримував відстрочку для погашення своїх зобов'язань, а не продавався в рабство, як то було раніше.
Договір мав назву "ряд" і укладався, як правило, усно, але в присутності адвоката.
Найбільш поширеними були договір купівлі-продажу, договір займу, договір поклажі.
Договір купівлі-продажу рухомого майна заключався в формі усної угоди про передачу речі особі, яка платить за неї. Якщо хтось продавав чужу річ, яка йому не належала, то угода вважалася нікчемною: річ переходила до її власника, а покупець пред'являв продавцю позов про відшкодування збитків.
Договір позики охоплював кредитні операції як грошима, так і натурою. Взяте поверталося з надбавкою в вигляді "присопу" (присипки) при позиці хліба і "настави" (добавки) при позиці міді. Проценти при позиці грошей (срібла) називались "резами".
Позика, як і інші цивільні угоди, заключалася публічно, в присутності свідків, виняток допускався тільки для невеличких позик до трьох гривень. Якщо борг перевищував цю суму, а свідків не було, суд не розглядав такий позов (ст. 52).
Проценти по короткострокових позиках стягувались щомісячно, розмір їх не обмежувався.

Сторінки: [ 1 ] 2



Це цікаво: