Однією з найважливіших ознак державності є територія. Земля, на якій проживає український народ, починаючи з палеоліту і до наших часів, ніколи не була незаселеною. Один з найвидатніших археологів України — П. Курінний — говорить, що тут "покоління людей виростали одне по одному. Культурна тяглість на українських землях не переривалася ніде, ніколи". Сучасний стан археології дає право стверджувати, що український народ є автохтоном своєї батьківщини і жив на цій території, починаючи за неоліту. Правда, наука ще не може з певністю відповісти на питання, від якого неолітичного племені походять українці. Дані археологічних та історичних досліджень говорять про те, що першими достовірними предками українців є анти. Питання про походження антів неясне. В. Щербаківськии вважав, що іменем "анти" називали ряд українських племен, а М. Грушевський у всіх своїх дослідженнях прямо називає антів українцями. Жили вони якраз там, де пізніше бачимо українські племена.
До нас дійшло багато відомостей про громадську та політичну організацію антів. Прокопій Кесарійський писав, що слов'янами та антами не править хтось один, здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно. Запам'ятаємо цю інформацію, тому що, можливо, в цей час формується одна з найважливіших рис українців — демократичність вдачі, яка пізніше виразилась у народоправстві.
В часи небезпеки анти обирали вождя, авторитет якого визнавав весь народ. Таким вождем був Бож, який у 380 р. створив союз для боротьби з остготським царством Вінітара. Анти в цій боротьбі потерпіли поразку. Історія донесла до нас імена інших антських вождів — Межамира, Ардагаста, Мусокія. З певністю можна стверджувати, що об'єднання антів носили державний характер. Так, Йордан, писав, що анти мають спадкову царську владу. Факт об'єднання антів важливий як перша відома нам спроба предків українського народу створити державне об'єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті. Держава анті в проіснувала від кінця IV до початку VII ст. і впала під натиском аварів.
Друга досить велика держава виникла на Волині, Аль-Масуд називає її Валінана. Цю державу очолює цар Маджак, якому покоряються багато племен. В. Ключевський говорив, що великий воєнний союз в Карпатах у VI ст. можна поставити на початку історії східного слов'янства.
Назва "слов'яни" виникає майже одночасно з назвою "анти". Останній раз термін "анти" зустрічається в 602 р., а в Хст. зникає ім'я слов'ян. Його заміняють назви окремих племен. До українських племен належали: поляни, сіверяни, деревляни, дуліби (бужани та волиняни), уличі, тиверці та хорвати. Серед цих племен провідного значення набувають поляни. Інтенсивний розвиток торгівлі приводить до подальшого розвитку елементів державності, початок якої М. Грушевський датує VIII, а може й VII століттям. У всякому разі, процес формування української державності не був зупинений падінням антської держави в VII ст.
"Повість временних літ" підкреслює, що всі східнослов'янські племена мали своє княжіння. Довгий час ми не бачимо спроб заснувати тут єдину державу, яка об'єднала б різні племена. Формування елементів державності відбувається в рамках окремих князівств. Дуже цікаво малює заснування Києва трьома братами — Києм, Щеком та Хоривом — "Повість временних літ". Пам'ять про них залишилася в назвах самого міста Києва та гір — Щекавиці та Хоревиці. Цю легенду записав ще у VIІ ст. вірменський письменна Зеноб Глак. Він розповідає про заснування Києва в землі полунян (полян). Зберіг літопис згадку і про те, що "Кий княжаше в роде своєм", їздив до Царграда і "якожесказають... велику честь приял от царя".
Археологічні дослідження підтвердили існування в Києві трьох окремих міст, які були об'єднані лише за княжої доби. Серед усього багатоголосого слов'янського народу "Повість временних літ" виділяє плем'я полян, піднесено розповідає про їхні звичаї та вдачу, стверджує, що саме вони на чолі з Києм почали зводити на березі Дніпра сучасний Нестору злотоглавий град. Розповідає також про почесний прийом полянського князя у Царграді, похід Кия на Дунай, де він заснував "градок мал" — Києвець (подібну версію про похід першого полянського князя подає також Ніконівський літопис).
До нашого часу не збереглось документів, які б вказали точну дату походу першого полянського князя та перетворення Києва в політичний центр слов'янських племен. Проте історик Нестор правильно підійшов до розв'язання цієї проблеми: розмістив оповідь про діяльність Кия перед такими історичними подіями у Східній Європі, як похід волзьких булгар на Дунай, поява білих угрів у Європі, слов'яно-аварські війни. Мова тут про події другої половини VI ст.
Активність князя Кия академік Б. А. Рибаков відніс до часів правління візантійського імператора Юстиніана (527 -565 рр.), з яким, цілком ймовірно, Кий мав дипломатичні відносини. Отже, Нестор переконливо визначає хронологічні межі діяльності легендарного полянського князя Кия і перетворення міста в політичний і культурний центр східного слов'янства. Літописи свідчать, що поляни не були єдиним племенем. Більш-менш міцна держава виникла тільки у полян на території, яка в силу різних причин, сприятливих для сільського господарства, вже не раз ставала важливим осередком суспільного життя і торгівлі. На час формування держави українські племена стояли на більш високому рівні розвитку, ніж великоруські та білоруські. В цьому немає нічого дивного або образливого для інших народів.
Об'єктивні умови розвитку і перш за все місцевість проживання привели до того, що українські племена раніше перейшли до землеробства і торгівлі. За доби, яка передувала появі Київської держави, — у VII— VIII ст. — Придніпров'я переживало економічне піднесення у зв'язку з розквітом торгівлі з Іраном, Візантією, арабськими державами. У VII ст. місцеві майстри на Придніпров'ї виробляють високохудожні речі — посуд, зброю, прикраси, в яких переплітаються як місцеві традиції, так і чужоземні впливи. Формування держави тут йшло в ногу з формуванням своєї культури.
Отже, напрошується висновок, що руси створили ряд державних об'єднань ще до виникнення Київського князівства. Це були політичні утворення — варварські, дофеодальні. На початку IX ст. економічний розвиток українських земель посилюється. В цей час виникають передумови для об'єднання існуючих у VIII ст. державних утворень в єдину поляно-руську державу — Київську Русь.
Як відомо, радянська офіційна наука відмовляла українському народу в існуванні його державності взагалі, не кажучи вже про Київську Русь. Добре сказав з цього приводу М. Грушевський: "До тих пір, коли не буде доведено, що в Києві і його околицях в IX - XIІ ст. проживали великоруські племена, котрі перенесли потім форми політичного, суспільного та культурного життя на береги Клязьми і Москви, нам доведеться з простої логічної послідовності вважати ці форми набутком української народності, оскільки ці українські племена IX — XIІ ст. були її безпосередніми предками".