Невисокі вододіли розділяють низовини на три основні басейни. У центральному Квінсленді нечітко виражена вододільна гряда тягнеться від гір Східної Австралії до Західного плато, відрізаючи рівнину біля берега затоки Карпентарія від басейну озера Ейр. Далі на схід настільки ж низька вододільна гряда відокремлює басейн Муррею й Дарлінгу. Положиста й рівна Карпентарійська низовина має чітку межу на заході з нерівним районом Клонкаррі — Маунт-Айза, складеним сильно мінералізованими породами фундаменту, і на сході — із горами Східної Австралії. На відстані приблизно 480 км на південь від затоки Карпентарія південну межу рівнини складає низька вододільна гряда. Ріки Гілберт, Фліндерс, Лайкхардт, що мають положисті подовжні профілі, впадають у затоку. Під час повеней великі ділянки рівнини затоплюються. Грунти району сприяють виростанню евкаліптового рідколісся й лугів. У межах цієї рівнини випадає найбільша кількість опадів у порівнянні з будь-якою іншою частиною Центральних низовин. При цьому на вододілі середня річна сума опадів складає 380 мм, а на березі затоки Карпентарія — 970 мм. Прибережна рівнина в основному використовується під пасовища для великої рогатої худоби.
На південь від вододільної гряди низовини охоплюють південний Квінсленд і північно-східну частину Південної Австралії. Найбільша їхня довжина з півночі на південь складає приблизно 1130 км, а із заходу на схід — 1200 км. Уся ця велика територія характеризується внутрішнім стоком і поділяється на кілька водозбірних басейнів. Найбільший з них — басейн озера Ейр площею 1143,7 тис. кв. км. Він включає більшу частину пустелі Сімпсон і живиться від численних рік, які періодично пересихають. Нахили тут настільки низькі, що ріки буквально розпластуються на поверхні, а потім знову з'являються, іноді під іншою назвою. У такий спосіб Томсон і Барку, що починаються в горах Східної Австралії, дають початок Купер-Лементу, Дайамантину з головними притоками Гамільтоном і Джорджиною перетворюються на Уорбертон. Рідко стік із Західного плато може досягти озера Ейр через ріки Макамбу й Ніле. Зазвичай ці водотоки являють собою лабіринт сухих русел, вкритих заростями евкаліптів. Випадкові глибокі відрізки русел утворюють цінні постійні водозбірні вирви. Стік у таких руслах буває не щороку. Але коли це трапляється, безсумнівним є їхній зв'язок із тропічними зливами, часом досить інтенсивними, що випадають у розташованих на північ й схід, гористих районах. Паводки, що виникають при цьому, широко розсіюються на території, і можуть минути тижні, перш ніж потік води зійде вниз за течією. Подібні паводки обумовлюють багатий ріст трав на пасовищах, але це лише тимчасове явище, на яке не можна розраховувати.
Низовини, розташовані на межі Південної Австралії і Квінсленда, використовуються під пасовища, а район навколо озера Ейр фактично залишається в природному стані. Значна частина цього району входить до складу Великого Артезіанського басейну, і там пасовищне господарство забезпечене водою. У південно-східній частині Центральних низовин розташований басейн Муррею й Дарлінгу, що являє собою найбільшу водозбірну систему материка. Це великий низинний район, який дренується ріками з досить нерегулярним стоком. Незважаючи на велику площу дренованих земель (1072,8 тис. кв. км) і велику довжину основних рік, обсяг стоку в цій системі невеликий.
Ріки Муррей і Дарлінг, що беруть початок у горах Східної Австралії, течуть на захід і південний захід через низинні території, де опадів мало, а випаровування високе. Ці фактори в поєднані з інтенсивним мандруванням русел призводять до зменшення витрат на більшій частині течії рік. Територія, дренована рікою Дарлінг, в основному використовується під овечі пасовища, але в східних частинах вівчарство поєднується з рільництвом.
Область Ріверайна, розташована між ріками Лаклан і Муррей, поряд із землями уздовж нижньої течії Муррею і його приток у Вікторії — найважливіший район тваринництва і зернового господарства Австралії. Рельєф і грунти там сприяють проведенню великомасштабного зрошення. Найбільші масиви зрошуваних земель зосереджені між ріками Маррамбіджі й Лаклан (іригаційна система Маррамбіджі), у частині басейну Муррею, що знаходиться в Новому Південному Уельсі (іригаційна система Ріверайна) і у Вікторії (система Гоул-берн-Кампаспе-Лоддон). Крім того, є кілька невеликих ареалів зрошуваних земель у низов'ях Муррею. У цих місцевостях розводять велику рогату худобу і вирощують фрукти, виноград і овочі. З уведенням у дію гідроенергосистеми «Снігові гори» здійснене додаткове перекидання стоку в басейн Муррею '. Маррамбіджі, і там удалося розширити площі зрошуваних земель. Однак для зрошення всіх земель води все-таки недостатньо.
Сторінки: 1 2 [ 3 ]