«Я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені».
«Я — закоханий в житті поганин».
«Привітання життя».
З першої книжки «Привітання життя»
Червоні клени й клени срібні,
над кленами весна і вітер.
Дочасності красо незглибна,
невже ж тобою не п'яніти?
Привертають увагу масштабні метафоричні образи наступної строфи, вжиті у відокремленій обставині способу дії:
Я, сонцеві життя продавши
за сто червінців божевілля,
захоплений поганин завжди,
поет весняного похмілля.
Ліричний герой вірша Б.-І. Антонича «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю, весняному буянню природи. Він поганин (язичник), що поклоняється сонцю, вітру, весні. Цей вірш-автопортрет — відображення його душі, закоханої у красу.