загрузка...

Запорожці за Дунаєм

У нашого царя людей було мало, а в турка багато. Так турок і насіда:

- Давай мені по десять чоловік у місяць, а як не будеш давать, так одберу все.

Ну, як давать, то й давать. Ото і відсила по десять чоловік на місяць. Місяць вийшов - дає десять, ще місяць - знов десять; вже два рази пішли. А хто його зна, де їх турок діває: чи вони там у нього живуть де, чи він їх іще куди далі запроторює...

Ну, на третій місяць знову збирають: і тобі, Грицьку, йти, і тобі, Хомо.

А в одного хлопець шістнадцяти літ, батько і каже:

- Оце ж ти, сину, дома зоставайся та годуй уже матір і дітей.

- Е, тату, як мені зоставаться дітей годувати, а я ще малолітній, то вже ви зоставайтесь та й годуйте, а я піду.

- Так ти ж малий.

- Та дарма, що малий.

Ну, от пішли вони. Ідуть та ідуть, увійшли вони в турецьку землю. Той хлопець і говорить:

- Дядьки!

- Чого?

- Чи ми дурні, що ми йдемо самі? Ось слухайте мене, ану заходжуйтесь, батареї копайте. Хоч невеликі, на десять чоловік, а хто прибуде, то той і собі побіля нас буде копати.

От вони так і живуть. Коли це ще десять чоловік. Вже і четвертий місяць минає. Знову ідуть.

- Куди ви йдете? Зоставайтесь тут.

Залишились і ті. На п'ятий місяць знову йдуть десять. Він і тих не пустив, завернув. Ото вже в нього назбиралось багато людей. То він дививсь-дививсь та давай до царя писать: «Царю, не давай туркові людей, бо він уже всіх забере».

А турок цареві пише: «Чом ти не даєш людей? Розорю! Усю Росію розорю твою! Чом ти не присилаєш людей?»

А цей одписує: «Я послав, там вони десь єсть».

І так той хлопець завертав людей і назбирав їх сорок тисяч. Він лицар був, а тільки його ніхто не знав.

- Ну, що ж, хлопці? Тепер ми в чужій землі живем і нам, хто його зна, за кого заступаться. Чи за турка, чи за руського царя. На руського царя нам не йти, там наші дядьки, там наші батьки, нам буде гріх, як ми на своїх будемо йти.

А турок загрожує:

- Так ти такий, ось я тебе розорю з корінням, щоб ти в моїй землі не був.

Зібрав турок військо і пішов. Та куди не поткнеться - біда! Там гора, і там гора. Ходили, ходили ті турки, та навернулись. Розсердився турок:

- Як це так - не можна його взять?!

Нарядив друге військо. Прийшли. Коли річка така здорова-здорова - ніяк не можуть узять. Послав у третій раз. Прийшли, коли це терни - ніяк не можна взять.

- Ну що ж нам робити тепер?.. Ану, візьмем ми сорок бочок горілки, зробимо бал, напоїмо їх. Так ми їх тоді п'яних...

Кличе кошового в гості. Кошовий і пита хлопців:

- Хлопці, що будемо робить? Турок кличе в гості.

- Та як прикажете: як їхать, то й їхать...

- А підіть мені, хлопці, за межу, наберіть руської землі з пригорщу.

Пішов один, приніс. Кошовий узяв роззувся та в чоботи й понасипав потроху. Знову взувся:

- Ну, оце ж тепер, хлопці, вже поїдемо.

Ідуть. Кошовий їде спереду, а вони за ним верхами. Турок і говорить:

- Яку ж ти мені дань будеш давать за те, що на моїй землі живеш? Чи ти за мене стоятимеш, чи за руського царя?

- На чиїй землі стою, за того і стоятиму.

А він же стоїть на руській землі, бо в чоботях у нього руська земля...

загрузка...

Дивись інші перекази та легенди:

  • Запорожці в Києві
  • Козацька битва з турками
  • Про Богдана Хмельницького
  • Білгородський кисіль