Довідалися печеніги, що князь Володимир пішов до Новгорода, й оточили Білгород. Нікого не випускали з міста, й нікого не впускали, тому там почався великий голод.
Зібралося віче, стали радитися. Допомоги чекати нізвідки, й помирати не хочеться. Доведеться здатися ворогові.
Тоді вийшов один старець і попросив не здаватися ще днів зо три, а зробити те, що він скаже. Городяни його послухали, зібрали по жмені вівса, пшениці чи висівок — що в кого було.
Жінки зробили бовтанку, з якої варять кисіль. Старий звелів викопати колодязь, спустити туди діжку й налити в неї бовтанку. У другий колодязь у діжку налили розведений водою мед. Вранці послали за печенігами й запропонували взяти заложників із них, а самим піти подивитися, що робиться в місті.
Печеніги зраділи, думаючи, що білгородці вирішили здатися. Обрали кращих мужів і пішли. А городяни й говорять до них, що, мовляв, хіба можна їх перестояти, зламати, коли їх сама земля годує. І повели до колодязів, набрали бовтанки з одного, зварили, з другого — сити медової, самі скуштували, потім дали печенігам. Ті здивувалися й сказали, що їхні князі не повірять, поки не скуштують самі. Білгородці налили посланцям по корчазі бовтанки й сити з колодязів. Зрозуміли князі печенізькі, що не перемогти їм білгородців, і зняли облогу.
Коментар:
Ворога можна здолати силою. Коли ж сили мало, то — хитрістю. Так вчинили білгородці за порадою мудрого старця. Вони зробили так, ніби колодязі в них дають бовтанку для киселю та медовий напій, ніби це сама земля їх підтримує. Така кмітливість урятувала місто від облоги, від голоду й від сорому полону. Народний переказ уславлює винахідливість, мужність народу в боротьбі з ворогами, волелюбність.