Пройшло два роки. Якось Настя побачила турецькі галери з вікна своєї кімнати й почула крики. Помер старий султан, і на престол вступає молодий Сулейман. який, за передбаченнями, буде найвеличнішим із султанів. Було, пророцтво й про його дружину — чужинку з великим розумом і великою гордістю, що принесе багато добра й багато лиха в усіх землях Халіфа.
Усіх дівчат зі школи повезли на ринок у Царгород. По одній продавали товаришок Насті, і вона зі слізьми прощалася з ними. Нарешті, обмацавши як річ, купили й Настуню чорні слуги якогось багатого дому. Виявилося, що потрапила вона служницею до гарему самого султана.
Дівчина згадала челядь у домі батьків, пригадуючи, кого вона любила й за що, а кого — ні. Настуню вибрала собі одна з одалісок султана, і вже на другий день вона почала пізнавати життя великого гарему, його звичаї, заздрощі, інтриги й ненависть. Розмови султанських жінок, одалісок і служниць крутилися навколо особи молодого султана. Скоро Насті все це набридло. Була весна. Буяли, розливали пахощі різнобарвні квіти в саду султана. Дівчина привчилася до всякої роботи й навіть до тихого безцільного сидіння в передпокої своєї пані.
Увечері великий візир повідомив пані, при якій була Настуня, що її відвідає падишах. Одаліска пожвавішала, одягла найкращі шати, прикраси, покропилася дорожчими пахощами. Слугам наказала стояти бьгя дверей і не дивитися в очі султану, коли той ітиме. Насті було цікаво побачити великого султана, перед яким дрижали мільйони людей і навіть дикі татарські орди, що нищили її край. її серце забилося неспокійно... Вона скромно стала біля дверей, обіпершись об ґрати вікна, за яким цвів жасмин, таємничо сяяв місяць. Не дивилась на султана, глянула лиш раз. А він зупинився, довго на неї дивився, а потім сказав, щоб пішла із ним.
Настуня пішла, супроводжувана злими поглядами своєї пані та заздрісними інших.
Сулейман був стрункий та високий, з чорними блискучими очима, матово-блідим лагідним обличчям, з тонким орлиним носом, тонкими вустами. У погляді світилися спокій і розум.
Султан помітив її переляк і сказав, що тепер не мусить повертатися до своєї пані, вона сама стає панею. Настуня насмілилася й сказала, що Коран забороняє мусульманам насилувати невшьниць проти їхньої волі. Сулейман дуже здивувався, що вона добре знає Коран, що може вимовляти такі речі. Почав розпитувати, хто вона й звідки, запропонував стати його одаліскою, але дівчина сказала, що віддаватися можна лише коханому. Знову здивувався султан, адже будь-яка дівчина з його імперії мала б це за щастя, не сміла б відмовити, а тут якась чужинка, невільниця... Чим же він може їй сподобатися? Дівчина відповіла, що їй може подобатися лише той мужчина, який не думає, що має право й може робити з нею, що схоче. Сулейма-на розбирали і гнів, і цікавість. Він сказав, що може взяти її до гарему як невільницю. «Тоді й матимеш тільки невільницю», — відповіла Настуня. Султан запропонував їй владу над усіма його палатами, а вона сказала, що хоче влади над усіма його землями! Той був вражений, заінтригований, а Настуня відчула, що розпочала перший бій з могутнім падишахом.
IX
Після несподіваного знайомства з найвищою особою на всім Сході поверталася Настя до своєї службової кімнатки і відчула на собі цікаві, заздрісні та навіть сповнені ненависті погляди. Тепер їй кланялися й слуги, і навіть пани. У кімнаті чекав сам великий візир зі слугами й перевів її до нових, гарно прибраних кімнат. Угадував кожну думку збентеженої дівчини. Вранці Настя подумала, чи не сон це. Але побачила прекрасні кімнати, одяг, парфуми, своїх служниць. Султан теж встав з думкою про чужинку-невільницю. Вона дуже нагадувала йому матір, що одна-єдина наважувалася говорити йому правду у вічі, бути й лагідною, і твердою одночасно. Не знав, що робити, адже чужинка — християнка. Тому покликав ученого Мугієддина для поради. Той запропонував звернутися до монаха, який прийняв магометанство, щоб прекрасну чужинку повернути у віру Магомета.
Колишній отець Іван розказав Насті про Матір Божу Воротарницю в Іверській іконі на святім Афоні, котра ходить боса по камінню і прощає людей, які покаялися. Дівчина спитала, чи всі гріхи прощаються. Колишній монах відповів, що всі, окрім гріха проти мужа.Тоді Настя сказала, що це гріх проти одної людини, а як же тоді можна простити гріх проти цілого народу, проти віри. І вирішила поїхати сама до Матері Божої Воротарниці спитати поради, хоча жінок здавна не пускали на святий Афон.
X
Султан уже знав про бажання Насті, але подумав, що не буде його задовольняти. Коли прийшов до неї, то був вражений її красою та спокійною гідністю, яка все більше нагадувала йому материну. Султанові здалося, що слуги кланяються більше їй, ніж йому, володареві трьох світів. Вони вийшли в парк. А всі у великому палаці падишаха вже знали, що то майбутня султанка Місафір, наймогутніша зі всіх.
У парку було тихо й гарно. Молода Ель Хуррем зрозуміла, що тепер розіграється гра, яка вирішить, чи вона лишиться невільницею, чи стане наймогутнішою царицею світу.
Подякувала Сулейманові за гарний одяг хоч на короткий час. І засміялася, мовляв, спасибі й за це. Султан спитав, що б вона робила, коли б стала володаркою всіх його земель. Настя сказала, що збудувала б кухню для убогих, лікарню, баню, школу, бібліотеку, караван-сарай для подорожніх та чужинців. Сулейман подивувався великому розумові дівчини, гідної стати султанкою, її доброму серцю.
Таких розмов він не мав із жодною із жінок, і це його захоплювало. Хуррем стало соромно за свої перші з султаном розмови про те, що вона хоче весь його світ. Він же хотів для неї щось зробити і сказав, що вона може їхати куди хоче, аби повернулася. Молода невільниця розуміла, на яку жертву він іде, й відмовлялася, а султан наполягав. Обох захопила хвиля любові та щастя, і вони побігли на берег моря. Попросили у рибалок їжі, і ніколи ще султанові не смакував так сніданок, як тепер з його коханою.
Коли Сулейман спитав Настуню, який подарунок хотіла б отримати завтра, вона попросила, щоб до палацу привезли її вчителя Абдуллага, котрий міг би її ще багато чого навчити.
А в цей час колишні власники Насті хотіли з нею побачитися, щоб мати якусь корисну для себе інформацію. їх вигнали з палацу, сказавши, що незабаром весілля падишаха з Роксоляною Хуррем. Тепер, перелякавшись, вони хотіли якнайскоріше тікати й сховатися від можливого гніву султана, тим більше, що розшукують учителя Абллага. Ібрагім вирішує сам піти до палацу і сказати, де Абдуллаг.
XI
Вранці султанські галери припливли до Святої гори. Настуня почула дзвони, побачила дерева, що нагадали їй рідну землю. Вона ішла в одязі султанського отрока й щиро молилася в душі.
Зустріла монаха-відступника, який представив її як улюбленого отрока султана. І з'ясувала, що в монастирі не знають про його відступництво.
Настя милувалася красою Афонської гори, розпитувала, хто вибрав її на святу обитель. Старець розповів легенду про Божу Матір Воротарницю, і з Настунею діялося щось дивне. Вона запитала, чому турки мають владу в багатьох землях, а ми — ні. Старець сказав, що вірності в нас не було, були злі вчинки, і ніхто їм не опирався!
Увечері прибули до Іверської обителі на іншому схилі гори. Заночували в келіях. Настя відчула, як її серцем оволодіває любов до Сулеймана. Вона не витримала, вийшла на подвір'я — хотілося побути ближче до ікони, хоч і чекала кожної миті окрику, що жінкам тут не можна. Стала молитися, просити поради. Вийшов і Сулейман. Дочекався, поки вона скінчить молитву. Потім пішли берегом моря.
У Наступі в душі боролися любов і віра. Раптом подув вітер, йти стало небезпечно. Султан обкутав своїм верхнім одягом Настю і став молитися. Гримнув грім, почалася злива. Настя дрижала, але не взяла каптан Сулеймана, щоб не наразити на небезпеку його здоров'я і щоб люди не подумали чого.
ХІІ-ХVІІІ
Гарем занепокоївся й запалав лютою ненавистю, дізнавшись, що султан їде зі своєю невільницею, на котрій діадема із перлів. Увечері їй підкинули собачку з хрестом на спині і з написом «Твій калим». Сулейман, уперше побачивши сльози Хуррем, пообіцяв суворо покарати кривдників. Уранці вже карали двох євнухів та одаліску. І Настя пішла до султана, хоча вход до селямліку (чоловічої половини) жінкам заборонений, — просила помилування для трьох своїх кривдників.
Сулейман палав від пристрасті, дарував Хуррем прекрасні діадеми. Потім послав двох учених сповістити, що дарує їй волю. Настя ж відповіла, що приймає магометанство. Учені сказали, що вона, напевне, прийме звичай закривати обличчя перед чужинцями, на що та відмовила: про те нічого не говорить Коран. А ще підкреслила, що Коран радить брати одну дружину, а не багато, і вчені боялися, що Хуррем буде боротися з цілим гаремом, посіє смуту в місті і в державі. Готувалися до весілля. Настуня переживала, чи правильно чинить, що міняє віру, але любов перемогла всі почуття.
Пройшло бучне весілля з коштовними подарунками. Але найкращим подарунком стало відпущення багатьох українських дівчат-полонянок на волю.
Пройшов час, дервіші оголосили, що коли одна з жінок султана народить сина в річницю здобуття Стамбула, то той син матиме інакше значення, ніж: усі діти султанської крові. І Хуррем саме в цей день народила сина. Вона сама його тихцем охрестила, як знала. На свято обрізання Селіма (Стефана, як назвала сина Хуррем) прибуло багато поважних гостей. Давали вистави для народу — показові бої, танці на линвах. Тривало це аж три тижні.
Потім почалися прийоми послів, учених, просто прохачів, які скоро набридлії Хуррем.
Сторінки: 1 2 3 4 5 [ 6 ] 7