Образ Фауста захоплював не тільки Гете, але й багатьох інших письменників. Але саме Гете зміг найбільш філософськи підійти до розкриття особистості Фауста.
Образ Фауста – не витвір уяви автора. Існував в Середньовіччі його прототип – доктор Фауст, який був відомий як вчений і маг. Гете ускладнив цей образ, вклавши в уста героя багато своїх ідей.
Ім’я Фауст у перекладі означає «щасливий». Та чи був щасливим герой геніального автора? Він пройшов складний, але дивовижний шлях, де було багато розчарувань, болю, але разом з тим і радісних моментів.
Гете дає першу характеристику героя через його власний монолог. Фауст сидячи в задушливій кімнаті серед книг розмірковує про свою долю: «У філософію я вник, до краю всіх наук дійшов … Ну і до чого ж я довчивсь? Як дурнем був, так і лишивсь».
Герой усвідомлює, що в науці йому майже немає рівних, проте справжній сенс життя він так і не пізнав, а отже, залишився дурнем, як і всі.
Щоб дізнатися таємницю буття, Фауст наважується вдатися до чарів: «Тому-то й почав я ворожити, – Чи не одкриє духів міць мені одвічних таємниць». Він ненавидів свій спосіб життя – постійну працю в чотирьох стінах. Фауст прагнув знайти справжній світ: «Тікай! На волю, на простір!» Тому, коли з’являється Мефістофель, вчений не опирається його пропозиції пізнати всі радощі життя взамін на душу.
В першій частині твору Фауст пізнає радість справжнього кохання. З допомогою свого провідника він домагається симпатії невинної Маргарити. Дівчина закохується у Фауста на стільки, що втрачає всі інші почуття. Вона навіть губить своїх рідних, через що потім втрачає розум. В результаті Маргарита опиняється у в’язниці. Фауст, дізнавшись про долю коханої, хоче врятувати її. Але вона відмовляється, адже вважає, що покарана справедливо. Через таке щире каяття душа Маргарити уникає пекла.
Друга частина – подорож Фауста в античні часи. Він зустрічає там найпрекраснішу жінку. Але не знаходить справжнього щастя. Скільки б радощів не зазнавав Фауст, він не міг вдовольнитись. В якийсь момент герой розуміє причину свого нещастя – все, що він робив – він робив для себе. Тому рішення збудувати місто для людей так окрилює героя. В цей час він майже осліп і не бачить, що все навколо обман.
Коли, на думку Фауста, справа завершена, він нарешті проголошує слова: «Зупинися мить, ти прекрасна!» Після цих слів, згідно укладеної домовленості, душа Фауста повинна була потрапити в пекло. Але несподівано з’являється світло і його забирають ангели.
Отже, незважаючи на всі неправильні вчинки, Фауст нарешті знайшов сенс життя – в допомозі іншим – і тому заслужив рай. Герой знайшов те, що так шукав.