Коли ми чуємо слова «ввічливість» та «етикет», то часто ототожнюємо їх між собою. Адже, на перший погляд, здається, що суть однакова, бо і те й інше стосується високої культури поведінки. Але насправді між цими поняттями є різниця. То чим ввічливість відрізняється від етикету?
Ввічливість – це здатність особистості виявляти повагу та розуміння до інших людей під час взаємодії з ними. Окрім того, ввічлива людина не буде ображати іншу за її спиною. Тобто ввічливість відноситься до високих моральних якостей.
Ввічливість - це поняття, яке описує особисту манеру поведінки людини, що виражається у шанобливому ставленні до людей, володінні етичними нормами, ввічливому використанні мови та недопущенні образ та приниження інших.
Етикет – це сукупність норм та правил спілкування та поведінки в різних сферах життя.
Етикет - це залежна від культури, соціуму та віку норма поводження людини. Етикет включає в себе правила поведінки та спілкування відповідно до статусу і соціальної ролі людини.
Тому, на мою думку, найочевидніша відмінність ввічливості від етикету в тому, що етикет – це дотримання чітких, вже давно наявних, правил, а ввічливість – це прояв великодушності та доброзичливості.
Щоб показати різницю між ввічливістю та знанням етикету, наведу ситуацію у громадському транспорті. Нещодавно я їхала в автобусі, і на одній зупинці зайшла літня жінка та стала біля віконечка. Хлопець, що сидів поруч, мовчки встав і трохи відійшов в сторону. Оскільки не була сказана ввічлива фраза «Сідайте, будь ласка», бабуся розгубилася і не знала, як їй вчинити. Поки вона думала, до сидіння протиснувся кремезний чоловік середніх літ і зайняв місце, ніби не помічаючи жінки. Тоді інший хлопець встав і доброзичливо звернувся до бабусі: «Сідайте, будь ласка!» Вона щиро подякувала і нарешті сіла на вільне місце. В даній ситуації перший хлопець знає етикет, але не проявив ввічливість, тому така формальність не принесла нікому користі, окрім другого чоловіка, який ігнорує правила етикету і не є ввічливим. А ось третій хлопець продемонстрував і знання етикету, і показав, що він ввічлива людина. Саме він зміг по-справжньому допомогти іншій людині. Тому я вважаю, що етикет без щирої ввічливості – це як форма без змісту.
Людині, яка знає правила етикету, простіше функціонувати у культурному просторі. Вона не потрапить у незручне становище через брак знань. Але обізнаність у цій сфері ще не говорить про ввічливість людини. Можна бути культурною особистістю, але не ввічливою.
Наприклад, якось у кафе я випадково почула розмову двох дівчат. Одна соромила іншу за те, що вона не знала, якою виделкою їсти замовлену страву. Можливо, непогано когось навчати етикету, але слід це робити ввічливо, а не глузливо.
Отже, ввічливість та етикет мають схожість, але різняться у своїй суті та використанні.