Ми хочемо вірити, що кожен має рівні шанси на успіх і що наші зусилля будуть не даремні, а заслуги справедливо оцінені іншими людьми. Але чи так це насправді? Справедливість – цінне явище, і тому, на жаль, рідкісне в нашому світі. А поняття абсолютної справедливості, скоріше за все, є утопічним поняттям.
Часто ми бачимо, як люди, які працюють чесно і завзято, не цінуються, а інколи й зазнають принижень і образ. А ті, хто привласнюють собі чужі заслуги, використовують інших людей, досягають успіху. На мою думку, справедливість є рідкістю в нашому світі, і ми ніколи не можемо її побачити повною мірою. Але це не означає, що ми маємо відмовитися від надії на неї. Ми повинні продовжувати боротися за справедливість, і вірити, що її врешті-решт буде досягнуто.
Віру у справедливість нам дають близькі люблячі люди, і просто добрі люди, що трапляються нам на життєвому шляху. Їх допомога і підтримка допомагають нам долати труднощі й досягати справедливості. Тому важливо мати гарні стосунки в родині та знаходити вірних друзів.
Казки не тільки розважають, але і повчають, дають надію на те, що добра і кмітлива людина завжди досягне справедливості. Я помітила, що в основному у головних героїв казок є помічники чи вірні друзі, і саме з їх допомогою вони перемагають зло. Наприклад, в японській народній казці «Момотаро» герой долає чудовиськ завдяки підтримці друзів. Момотаро з добротою поставився до собаки, мавпи та фазана, і ті відплатили йому добром – допомогли встановити справедливість. Вони разом перемогли чудовиськ, а їх скарби Момотаро віддав бідним людям у своєму селі.
Мабуть, багато людей мріє про абсолютну справедливість, але насправді не відомо, чи обернеться це справжнім благом, адже будь-яка крайність небезпечна. До того ж абсолют – це складне філософське поняття, що означає неперевершений ідеал, який ні від чого не залежить. Тому в теорії сама по собі абсолютна справедливість може і можлива, але на практиці вона залежить від багатьох факторів, зокрема від гуманності суспільства, і тільки за умови ідеального суспільного устрою можлива абсолютна справедливість. Але ми добре розуміємо, що ідеальне суспільство – на даний час тільки утопія. Але це не означає, що не потрібно домагатися справедливості, якою вона б не була.
На мою думку, прикладом абсолютної справедливості міг би бути однаковий достаток у всіх людей, щоб не було ні бідних, ні дуже багатих. Але ж для цього потрібно отримувати однакову заробітну платню, а не всі люди працюють однаково. І я впевнена, що самі люди, які працюють більше і краще будуть проти такої рівності. А вимагати від всіх однаково працювати також не справедливо, тому що не всі мають однакові фізичні та розмові можливості. Як бачимо, поки що не виходить абсолютної справедливості.
Отже, я вважаю, що абсолютної справедливості не може бути в неідеальному суспільстві. Але можлива відносна справедливість, і її потрібно домагатися.