Образ Омелька Кайдаша подано в реалістичному плані, він демонструє нам селянина-трударя в перші роки після реформи. Це роботяща людина, яка знає свою справу і віддає їй свій час і сили (за професією стельмах), але разом з тим автор показує негативні сторони – затурканість і небажання приймати нове, вільне від кріпацтва життя.
Ставлення до цього персонажа неоднозначне: Іван Нечуй-Левицький то сміється з його нерозсудливих вчинків, то, навпаки, співчуває. Тонка спостережливість автора за пореформеним селом привела його до створення саме такого образу. Незважаючи на виділення типових рис, значну увагу приділяє й індивідуальному. Зокрема, це виявляється у змалюванні зовнішності та поведінки персонажів, у портретних замальовках. Завдяки такій увазі до кожного образу автор демонструє своє позитивне ставлення до кожного героя. При змалюванні Кайдаша акцентує увагу на здорових жилавих руках, що вказує на його працьовитість, на густих зморшках, сухорлявому блідому обличчі, з чого можна зробити висновок про поважний вік, досвідченість та виснаженість.
Важливою рисою є набожність Омелька, проте вона швидше за все схожа на певну обрядовість, певну кількість дій та сукупність ритуалів, які необхідно повторювати. Це релігійність, яка асоціюється з чимось зовнішнім, а не тим, що йде від душі. Кайдаш ходить на службу щонеділі, служить за паламаря. Проте автор по-доброму висміює таке бажання виконувати всі обряди без розуміння суті самої релігії. Автор показує низку ситуацій, де не в найкращому світлі змальовує образ Кайдаша, зокрема це стосується його поведінки у нетверезому стані, де він виглядає жалюгідним та смішним.
Про це, зокрема, свідчить той факт, що Омелько зразу ж прямує до шинку, де пропиває зароблені гроші. Його працьовитість та набожність таким чином нівелюється. Кайдаш не вміє працювати для себе, він звик працювати на пана. Він не турбується про достаток своєї родини.
У Омелька патріархальна модель сім’ї, він не може зрозуміти, чому його авторитет серед синів падає, а сімейні сварки між жінкою та невістками розпочинаються через дрібниці. Йому болить те, що за таких обставин стандартні норми та устої життя руйнуються. Порозуміння та повага до батьків відходить на другий план. Після того, як син Карпо вперше підняв руку на Кайдаша, той ще більше почав пити.
Пиятика врешті-решт приводить до негативних наслідків: йому ввижаються чорти, з’являються й інші містичні видіння. Те, чого найбільше боїться Омелько, те з ним і стається. Незважаючи на постійне дотримання посту, Кайдаш тоне у воді.
Остаточно втрачаючи авторитет, персонаж сам робить підсумки: “був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на Кайдашця”. Таким чином, автор показує змізерніння головного героя не тільки в очах інших людей, але й у своїх власних. Автор прагне показати те, що переживає село з його патріархальними устоями після реформи.