У великих водах жила поважна риб'яча родина. Жили вони добре, але занепокоєння викликала незвичайна дитина. А незвичайність її полягала в умінні говорити. Балакучість серед риб була неприйнятною, і тому батьки сподівалися, що з віком дитина “переросте" дивну звичку. Час йшов, проте риба ще більше полюбила мову. Їй подобалось, як від сказаних нею слів у воді з’являлися бульбашки. Вона дуже хотіла, щоб інші зрозуміли красу мовлення. Та її захоплення ніхто з табуну риб не розділяв, більше того, всім здавалося це жахливим неподобством. Риба помічала, як від цього страждають її батьки, хоча і не розуміла їх смутку. Але добре серце підказало їй, що краще не засмучувати рідних і покинути дім. Вона приєдналася до іншого табуну, але і там ніхто не хотів з нею вести розмови. Всі вважали, що її теревені заважають поважним рибам зосередитися, а це принижує риб’ячу гідність. І тому одного дня мовчазні риби схопили балакущу рибу – і винесли її на берег, заборонивши повертатися до води.
Так героїня почала жити на березі. Все тут було незвичним: крізь кущі не можливо проплисти, слова не викликають бульок в повітрі. Але найбільше її зацікавили рибалки, так як виявилося, що вони люблять поговорити. Набравшись мужності, риба заговорила до одного з них. Рибалка почув рибу і навіть не здивувався її балакучості. Можливо, в своєму житті він багато чого вже бачив і мав нелегку долю, на яку часто нарікав. Риба сказала, що шукає співрозмовника. Чоловік відповів, що вирушає на три дні у море, щоб зробити вилов, і запропонував рибі скласти йому компанію. Балакуща риба з радістю погодилася – так почалася їх дружба. Рибалка і риба багато розмовляли, тому що обидва довго шукали того, хто міг би слухати. Рибу не слухали навіть батьки, а рибалка жалівся на завжди заклопотану дружину, яка не хотіла його слухати. Балакуща героїня ділилася знаннями про водний світ, підказувала, де є кращі місця для ловитви, а рибалка відкривав їй душу, розповідав про свої тривоги. І так за довгими приємними розмовами обидва зрозуміли, що стали вірними друзями.
Одного разу рибалка покликав рибу в гості до себе додому. Він наголошував, що дуже хоче познайомити її з родиною та приятелями, і відмова ранить його серце. Риба погодилася, хоча й переживала, чи зможе знайти дім, адже вона ще погано орієнтується на землі. Чоловік запевнив її, що це легко. Також він наказав дружині приготувати гарний обід, бо до них прийде його найкращий друг. Жінка почала сваритися і нарікати, що у нього лише одні приятелі в голові, а краще б думав про сім’ю. Та чоловік не чув жінку, бо вже пішов, щоб докупити продуктів.
Коли нарешті риба відшукала дім і зайшла у двір, то привіталася з господарями. Діти закричали з подиву, бо, мабуть, вперше бачили балакущу рибину. А господиня не звернула на неї уваги, бо була дуже заклопотана приготуванням їжі і за звичкою говорила сама з собою. Риба ще кілька разів привіталася з жінкою, але та все одно її не чула. Балакуща героїня була здивована такою поведінкою, але нічого не могла вдіяти, тому вирішила піти. Раптом жінка помітила рибу і подумала, що чоловік розгубив частину вилову на подвір’ї. Вона сердито схопила рибу і понесла її до пательні. Бідна рибина говорила їй, що вона не вилов, а друг її чоловіка, але жінка не чула, бо говорила сама з собою ще голосніше, ніж звичайно. Ще мить – і риба зашкварчала на сковорідці.
Рибалка повернувся додому і засмутився, що друг ще не прийшов. Дружина почала сварити його за те, що він розгубив вилов, але чоловік це заперечував. Він щось запідозрив погане і підійшов до сковорідки, але не впізнав своєї риби, адже тепер вони всі стали однакові. Чоловік згадав, що забув попередити дружину про те, що його товариш – риба. І коли про це нарешті сказав, жінка подумала, що він втратив розум.
Рибалка пішов до берега в пошуках друга і довго всіх розпитував, чи не бачили вони говорющу рибу. Люди тільки дивувалися йому у відповідь. Герой не міг заспокоїтися ще дуже довго. Рибалки розповідали вже про нього, як про божевільного, адже він перестав ходити в море, а натомість ходив берегом і шукав рибу, а коли інші рибалки викидали вилов з сітей, він падав на коліна перед кожною рибою і просив сказати хоча б щось.
Історія рибалки та риби зацікавила навіть консервну бляшанку і шакала. Бляшанці було шкода і рибу, і рибалку, але вона вважала, що рибалка винний, навіть більше, ніж його жінка. Шакал заперечив, адже вважав, що чоловік забув сказати дружині, ким є його друг, тому що не звик з нею ділитися особистим, або ж вона просто ніколи не слухала. Бляшанка відповіла мудрістю: “Не доцільно шукати скарбу там, де ти його не закопав”. Адже і справді, чоловік жалівся, що дружина ніколи не слухала його, але хіба він не робив так само? Він знайшов друга, який його вислуховував, а жінка змушена була і далі говорити сама з собою. І тому найбільше з усіх бляшанці було шкода заклопотану жінку, яка так і не почула голосу риби.