Про Саву єсть пісня, тільки її гаразд не складу, а покійний дід, було, часто співає і розказує про його.
Колись, каже, жив в Січі старий козак Чалий, зроду не жонатий. Раз їхав він і найшов хлоп'я; воно блудило по степу. Оце і буде той самий Сава. Чалий взяв його за сина.
Другий раз, саме в жнива, Чалий знайшов другого хлопчика, голого, як мати народила; звали його Гнатком. Сава, кажуть, був задерикуватий, а Гнатко смирний і покірний. Як повиростали хлопці, то стали обидва козакувать в Запорожжі. От Савка чи довго козакував, чи ні, а тільки взяв і передався ляхам. Там він оженився і зробив собі хату в таких пущах, що мало хто і знав.
Набрав він собі шайку ляхів і давай їздить в Запорожжя грабувать церкви. З запорожцями вони теж обходились негаразд: оце піймають стільки там козаків і давай з живих шкури здирать.
Кошовий тоді кликнув Гнатка Голого (це його в Січі прозвали) і каже: «Ну, Голенький, знаєш ти норови Сави; піймай його, розсякого-такого сина, та привези в Січ». - «Чи піймать, то й піймать, єретичного сина, а тільки дай мені, тату, характерників», - одвіча Голий кошовому.
Той дав. До схід сонця понасипали вони своєї землі в чоботи, повтикали за сідла терну і поїхали.
Ой був Сава в Немирові, в ляха на обіді,
Та не знав він і не відав об своїй гіркій біді.
Приїхав додому, а у його була молода жінка Машка і баба-ворожка на прозвище Наталочка-Куховарочка. Сава до ворожки і каже: «Ану, кинь на карти, щось мені сни погані сняться». Та кинула і каже: «Сподівайся гайдамаків». - «А де ж вони тепер?» - «Ще в своїй землі». - «Нічого, - каже, - не боюся я їх». Кинувся листи писать в Немирів, щоб збиралось військо, а Наталочка-Куховарочка сіла колисать дитину і співа:
Ой ну, люлі, ой ну, люлі, ой ну, люлі, спати, Бо наїдуть гайдамаки до нашої хати;
Ой ну, люлі, ой ну, люлі, засни, малий блазне, Через тебе, малий блазне, вся худоба брязне.
«Що ти, бабусю, кажеш?!» - пита Сава. «Та це, - каже, - приспівую, щоб спало». Він уп'ять: «Кинь, бабусю, ще на карти, бо мені наче сумно». Кинула вона вдруге: «Біжать, - каже, - гайдамаки ще й досі в своїй землі та лісами». Тільки що це сказала, аж ось Гнатко з козаками в двері.
- Здоров, здоров, пане Саво, здоров тобі в хату! Здалека ти гостей маєш - чим будеш вітати?
- А чим же вас, милі братці, буду я вітати,
- Ой дав мені господь сина, буду в куми брати.
- Та було б тобі, пане Саво, тоді в куми брати,
А як ходив ти до Гарду церкви руйнувати.
Як підняли пана Саву на три списи вгору
Та вдарили об поміст - облився він кров'ю.
Прив'язали тоді пана Саву коневі на спину і повезли до кошового.