Про Грицька Сагайдака все було розказує Березолуцький, що жив у Покровському, а його батько був із запорожців, - служив колись хлопцем при кошовому.
Раз якось пішли запорожці по здобич та й заблудились, лишився один кошовий Сагайдак на всю Січ. Нема козаків та й годі! Уже й ніч настала, уже й сонечко сходить.
Ото кошовий устав уранці та й каже:
- Е, хлопче, сьогодні якась буде потуга!
- Яка ж, батьку, потуга?
- А побачиш тоді! Заряджай-но рушниці та не забудь і пістолі!.. А в курені сотні дві, може, пістолів, та й курінь великий такий! Позаряджав хлопець рушниці, наготував і пістолі. От кошовий начепив на себе вісім пістолів та й вийшов із куреня.
- Ну дивися ж, хлопче... Як буде яка халепа, подавай мені рушниці. Коли б ти встигав лишень, а я вже відіб'юся.
Не встиг кошовий вийти з куреня, коли глядь - а їх іде тьма-тьмуща, хмара хмарою! І все турки! Несуться, як скажені, а в тороках усе сириця. Не добігли скільки там сажень, - може, тридцять, а може, й двадцять, а кошовий як вискочить та як крикне:
- Стій! Хто такі?.. Не підходь - переб'ю!
Вони й з'їхалися докупи. Вискочили два начальники в позументах і підходять до кошового.
- Здрастуй, твая!
- Здрастуй, мій! А що скажете?
- Пропусти нас, спасибі тобі, на Самар!
- Просим спершу в гості, а потім уже будемо балакать об ділові.
Прийшли вони, а ті, що за ними, стоять і ні з місця.
- А розстилай, хлопче, бурку! - каже кошовий. Хлопець розіслав. Вийняв кошовий вина, понаставляв усякої всячини.
- Сідайте!
Посідали вони, випили, закусили, побалакали.
- Ну, тепер їдьте! - каже кошовий. Як посідали ті начальники на коней та як майнули! А за ними всі турки так і заклекотіли!
- Ну, слухай, - каже хлопцеві кошовий. - Буде плач, стогін великий - ото наших вестимуть турки в полон.
Так днів через два женуть... І плач такий, що господи милостивий! Нав'язали сотень по п'ять, а може, й по тисячі кожний та й женуть. Дівчат і жінок так собі, на свободі, а чоловіків та парубків пов'язали сирицею та й женуть повз могилу Маріупольським шляхом. Догнали вже до кошового.
- І що, батьку, якби цих людей та визволити? - каже хлопець.
- Я, - каже Сагайдак, - на те й важив! Хоч і багато турків, та все ж будемо битись!..
І вибив усіх, як є! Вибив, а його не взяли: він знаючий був. Його ні куля не брала, ні шабля не рубала. Він такий був, що із води виходив сухим, а з вогню - мокрим. Він знав усі броди і всі чаклунські засоби. Одним словом, він був знаючим чоловіком.
Одного разу цар запитав у нього:
- Де твоє військо?
- А де воно? - каже. - Народиться та й умре, а як умре - знову народжується...
Оцей Сагайдак та Семен Палій були в запорожців найвизначніші кошові. Як вони повмирали, то й Запорожжя вмерло.