Свого часу Марина Цветаева поділила поетів на визначних, великих і високих. Останні в її класифікації посідали особливе місце. Вони існували в четвертому вимірі, де дійсність не має фальші, а в житті і творчості важить одне — воля, характер, найглибша природа людського «я».
В українській літературі таким високим поетом був Євген Маланюк. Його особистість важко убгати в стисло окреслені рамки, бо він творив власний космос, жив відразу в кількох добах і розвивався в кількох напрямах. Уважно вчитуючись у його твори, розумієш, що за залізними рядками ховається глибокий лірик, що ця поезія виростає з землі й губиться в небі. Нова доба, «жорстока, як вовчиця», змушувала поета бути «гладіатором нещадних рим», виховувала дисципліну духу, випробовувала його міць.
Збірка «Стилет і стилос» була видана у 1925 році. Молодий поет повен пошуків свого шляху у літературі. Що стане визначальним у його творчості — краса чи служіння суспільним інтересам? Назва цієї збірки символічна: стилос — це паличка для писання на вощаній дощечці, стилет — невеликий кинджал із тонким тригранним лезом. Та в назві збірки ці сімволи не протиставляються один одному, а стоять поряд, бо для поета вони поки що рівновеликі:
От: розуму уважний стилос
І серця вогняний стилет.
Ліричний струмінь у поезії Євгена Маланюка ледь відчутний, але в цій першій збірці тема кохання представлена достатньо широко.
Поруч стоять дна Вірші: «І час настав...» та «Як перший пелюсток». Один із них — зразок освідчення, інший — відгук закоханого серця на дівочий лист:
Який же ангел зореокий
З нічних небес на нас вказав,
І Бог забув про синій спокій,
І в вічність нас заколихав!
За рядками цих поезій прихована цікава сторінка особистого життя Євгена Маланюка. Він був палко закоханий у поетесу Наталю Лівицьку-Холодну. Сила і щирість почуттів поета до Наталі поєднуються з його благородством, побожним ставленням до жінки.
У збірці «Стилет і стилос» уміщено цикл «Вічна», що складається з трьох поезій, кожна з яких присвячена різним жінкам. Поет підкреслює їхню неповторність, захоплюється жіночими принадами:
Коливаєтсья стан. Заворожує в казку півона.
Моя пристрасть джигітом рвонулась слідами газелі!
... О, сі рухи пекучі — п'янкіш від вогню і вина...
Хочеш душу в калим? - ти її вже навік отруїла.
Але Євген Маланюк не може говорити тільки про кохання. Для нього особистим є все, що відбувається навкруги. Він схожий на дволикого Януса і свідомий цього «романтичного яиусового роздвоєння». Поет вбачає своє покликання в тому, щоб самовіддано служити «смолоскипом Тобі Одній» - Україні й тільки їй, стати задля цього, якщо буде потреба, «кривавих шляхів апостолом». Він рішуче відкидає «жар ліричних малярні», поезію, яка мляво «дзюркоче про добро і зло», відчуває себе не «трубадуром, а вічним яничаром». Степова Еллада - Україна - стала для поета далекою, між ними «иростіргураганом», але його серце болить, а душа рветься на батьківщину. Поет мріє «хоч дихнуть, хоч узріть тебе де б...» Але Україна для нього — це:
... фата-моргана
На пісках емігрантських Сахар —
Ти, красо землі несказанна,
Нам немудрим — даремний дар!
У складний час, під знаком «кривавого лихоліття» народжувався поет, який став трибуном і навіть у далекій еміграції був поводирем свого народу.