Видатний філософ і гуманіст Г. С. Сковорода значну увагу приділяв проблемі самопізнання, яке вважав шляхом до щастя людини. Великого значення він надавав інтелекту. Розум для людини — це основне, без нього воля сліпа. Освіта, наука — джерело розумового розвитку людини. Він закликав кожного до пізнання своєї «сродності», тобто природних задатків, нахилів до праці за покликанням. Сума знань — це ще не все. Потрібно виховати людину високоморальною, розумною, благородною.
Є така поведінка людей, яка спрямована на досягнення щастя. А щастя людей — у їх «сродній» праці.
Сковорода вимагав виховання в народі патріотичних почуттів, любові до Великої Русі, до дружби між людьми.
Його ідеї патріотизму, гуманного ставлення до особистості, глибока віра в силу розуму, нетерпиме ставлення до знущання з людини, до брехливості, жадібності, плазування мали прогресивне значення.
Визначне місце в теорії морального становлення належить його поглядам на працю та трудове виховання.
Учення Г. Сковороди про трудову діяльність органічно пов'язане і його теорією щастя людини, самопізнання «сродності».
Праця — природна потреба кожного, але тільки праця вільна, «еродна». Щастя людини, писав Сковорода, — у спорідній праці її для суспільного добра. Загальне благо і особисте щастя повністю іалежать від того, чи працюватимуть люди відповідно до природних нахилів «еродності», чи ні. Він закликав: пізнай самого себе і відповідно працюй.
Учення Сковороди про працю і виховання любові до неї — цініий внесок до скарбниці філософської, етичної, педагогічної світової думки.