Нечуй-Левицький був тим українським письменником, який постеріг минуле України і змалював широку картину життя і національно-визвольної боротьби козацького народу в XVII ст.
Роман «Єремія Вишневецький» (1896—1897) — один з найкращих творів у вітчизняній літературі на історичну тему.
В основу роману покладено переможний етап визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648—1649 рр.).
У творі діють два ворожі табори — український народ і польська шляхта. Козаки є натхненниками і організаторами визвольної боротьби. Загони селян ішли з усієї України, утікачі, що шукали волі, приставали до Богданового війська.
Пафос визвольної боротьби породжує сильних і мужніх героїв. Любов до України вища за власні бажання; за неї вони йдуть на муки, віддають життя — свідомо й героїчно, як дід Кандзьоба, котрий свідомо видає себе Вишневецькому як провідник повстання, рятуючи невинних від смерті: «Князю, не катуй людей, половину мене звари в казані, хоч повісь, хоч настроми на палю або роби і мене що хоч», — сміливо говорив Кандзьоба. Він прийняв страшну мученицьку смерть: його прив'язали до двох бантин, підвісили головою вниз і розпиляли навпіл. Дід проявив неймовірну силу духу: чим страшніше його катували, тим гостріше він «жартував» і реготав щирим реготом.
«— Роздягайте та в'яжіть старого собаку до бантин! — крикнув несамовито Єремія, і його горло аж засичало від злості».
У суворій боротьбі з ворогами батьківщини героїв «Єремії Вишневецького» об'єднує почуття товариськості, невід'ємне від укладу Запорізької Січі.
Творчість Нечуя-Левицького — це рідкісний зразок єдності ідеологічного, сюжетного, композиційного і стилістично-мовного компонентів літературного твору.