загрузка...

Як Кармалюк пана провчив

Розказують старі люди, що жив колись у селі Ляшковиці поміщик Левицький. Він знущався з людей і любив різні забави і бенкети. Звичайно, запрошували силу гостей, наїжджало у двір багато панів і бенкетували у пана Левицького день, другий, а то й тиждень чи два.

Раз па такий бал приїхав Кармалюк. Було це так. На веранді, в домі пана Левицького, іде гучна забава. Гості п'яні, вже ледве на ногах тримаються. Півчі співають, музики грають. Паничі з панночками у саду бродять.

У цей час на шляху показалась бричка, запряжена парою вороних жеребців. За бричкою їхало кілька вершників. Слуги пана Левицького побігли відкривати браму, і на подвір'я в'їхала бричка, накрита великим турецьким килимом. На землю зіскочив гарний з лиця молодий «пан» (Кармалюк). Одежа на нім дорога, коло боку шабля так і сяє, і міниться дорогими каменями і золотом. Панові Левицькому він представився, як граф з другої губернії.

Забава продовжувалась. Гості ще випили і декотрі пішли спати, а пан Левицький вирішив прогулятися з «графом» - показати своє добро і багатство. Обійшли хазяйство і пішли в село.

Що ж побачив «граф» у селі? Хіба там хоч одна хата була подібна на житло людське? Стіни поперекошувані, стріхи попровалювані, вікна позатулювані катранами. Ні на подвір'ї, ні на дорозі живої душі вони не зустріли.

- Де ж люди? - питає «граф».

- Всі в полі жнуть.

- Так уже вечір, повинні повертатись люди з роботи.

- Е, - каже пан Левицький, - у мене не так ведеться. Коли жнива, то мужик на полі днює і ночує.

Ішли далі. Доходили вже до кінця села, за яким починався ліс. В цей час якраз підійшли до одної, хіба що найгіршої хати. Чути було, як в хаті плаче маленька дитина. Видно, давно вже плаче - вже тільки хрипить.

- Ну, а що, коли лишиться в хаті якесь мале або немічне старе і його нема кому доглянути, бо робочі всі в полі? - питає «граф».

- Хіба це моє діло? - каже пан. - Не можу я допустити, щоб добро моє на полі пропадало. Мужик витривалий, він витримає. Коли робить до кривавого поту, то дурощі в голову йому не лізуть і бунтувать не схоче, а впаде, як мертвий, і спить.

Пан посміхається до свого багатого гостя.

- Знаєте, рознеслася серед холопства чутка про мужицького вождя - Кармалюка. Так я даю їм того Кармалюка.

- Ну що ж, - каже «граф», - спасибі вам за прогулянку, але не хочу бути в боргу і віддячу вам за приємність.

Тут «граф» повернувся до пана і врізав йому ляпаса з усієї сили. Пан - як не стояв - тільки мелькнув ногами.

- Вставай, негіднику-душогубе! Я - Кармалюк!

Струснув Кармалюк паном і ще раз врізав його в морду з другої сторони. А кулак у Кармалюка був пудовий і твердий, як камінь.

- Вставай, негіднику! - знов крикнув Кармалюк до чуть живого пана, знов струснув його за комір і третій раз врізав його кулаком у пику.

В цей час під'їхала бричка, а за нею вершники - то були хлопці з Кармалюкового загону.

- Що, хлопці, - каже до них Кармалюк, - треба і інших панів почастувати, повертайте коні, бо то ж пани будуть на нас ображатись за нечемність.

Заїхала бричка знов у панський двір. Порозходились хлопці по всіх покоях шукати панів. Котрого де побачать, замалюють три рази в пику і до другого беруться. Оброблять другого - над третім трудяться. Вилітає панам хміль з голови, а зуби з рота. Ніхто не знає, що робиться. Пани були п'яні, а дворові ще не второпали, що таке і до чого воно, а може, і розібрали, але не дуже були скорі панів рятувати. Поки довідались, в чім річ - за Кармалкжом з хлопцями вже тільки курява стала.

Через деякий час пани зібрали раду. Радять, що робити? Вирішили за всяку ціну Кармалюка зловити. Врешті вдалося їм заманити його в засідку. Що то була за радість! Пани святкували перемогу. Цілу ніч бенкетували. На ранок вирішили їхати до губернського начальника розказати, що вражий син Кармалюк уже не буде по білім світі гуляти.

Тим часом Кармалюк у холодній опритомнів від побиття. Побачив він, що лежить на сирій землі у самім шматтю.

Кармалюк - це була така людина, що у пайскрутнішому становищі не тратить здорового розсуду. Здається, що вже нізвідки порятунку не може бути, а глянь, - Кармалюк і врятується.

Отож він почав думати, як з біди вийти. Обійшов він свою тюрму кругом, обмацав стіни, двері, а далі і вікна. В вікнах були ґрати. Кармалюк обмацав і їх. Йому здалося, що ґрати були такі старі, що в мурах виржавіли. Він попробував їх на силу (був хіба що найсильніший з людей). Ґрати трохи подались. Кармалюк розхитував їх цілу ніч, аж поки не вивалив декілька каменів. Тоді він відігнув прути і виліз зі своєї в'язниці. В цей час пан Левицький вже їхав в кареті до міста. Побачив його карету Кармалюк, коли переліз через мур папської садиби. Тут якраз паслися коні. Вскочив він на одного і погнав за каретою.

Тим часом пани довідались, що Кармалюка в тюрмі нема вже. Вчинили переполох і послали слуг в погоню. Виїхали слуги на шлях. Бачать - вдалині карета і один верхівець її доганяє. Догадались, хто то був. Погнали за ним. Кармалюк підскочив до карети, відкрив дверці і вскочив всередину. Незчувся пан, як був роздягнений до шмаття. Кармалюк взяв і викинув [пана] на дорогу. Візникові крикнув поганяти коні. Засвистів бич, і коні помчали з усієї сили.

Вихором налетіли пани і слуги. Побачили пана в білизні. Не розібрались, збили його нінащо.

А карета помчала вперед. Поїхав в ній Кармалюк робити добрі діла.

загрузка...

Дивись інші перекази та легенди:

  • Кошовий Іван Сірко
  • Устим Кармалюк
  • Панські гостинці
  • Як Кармалюк вчив людей
  • Прийом у запорожці