Коли запорожці підмовлять якогось хлопця до себе на Січ, то спочатку його випробовують.
Звелять варити кашу, та так, щоб і не сира була, і не переварилася. А як звариться, то щоб кликав їх, бо вони йдуть косити.
Підуть козаки ніби косити, самі ж заберуться в очерет та й чекають.
Зварить хлопець куліш, вийде на високу могилу, почне гукати, а навкруги — ні душі. Лячно йому стане, почне плакати. Запорожці відправляють того додому, говорячи, що їм такого не треба.
А як удасться який розторопний та догадливий хлопець, то кликне разів зо два, коли ж не відгукуються, скаже, що йде їсти сам, ще й гопака вдарить та пісню затягне.
Виходять козаки зі схованки та й кажуть, що це свій. І приймають до свого товариства.
Коментар:
Запорожці — славні лицарі, захисники рідної землі. Роками вони служили у війську, ходили в походи, зрідка навідуючись додому. Тому їм потрібне було кмітливе, сміливе, відважне поповнення. От і вигадували вони різні випробування для новачків.