загрузка...

Кошовий Іван Сірко

I

- Хто ж воно був той Сірко?

- Кошовий такий. Він такий був, що дещо знав. Оце, бувало, вийде із куреня та й гука на свойого хлопця: «Ану, хлопче, візьми пістоль, стань отам та стріляй мені в руку!»

Той хлопець візьме пістоль та тільки - бу-у-ух! йому в руку.

А він візьме в руку кулю, здаве її та назад і кине.

Вони, ті запорожці, всі були знайовиті...

II

Сірко великий воїн був. Той знав, хто що й подума. Ото там, по тім боці Дніпра, були татари, магомет жив. Та як задумають вони, було, воювать, то Сірко і каже козакам:

- Собирайтесь докупи, бо на нас уже орда піднімається!

Він сильний такий був, що його як хто шаблею ударить по руці, так і кожі не розруба - тілько синє буде. Не то що кулею, а шаблею! Уже татари які міри против нього робили, так нічого не зробили. Вони його шайтаном так і прозвали...

III

Давно, дуже давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло чимало років, як жив Сірко, і хоч його не стало, а слава його не пройшла і не пропала. Він був на ворогів страшний і немилостивий, а для християн - напроти, був дуже добрий.

Один раз запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та зразу й набігли на Січ, та й почали там хазяйнувати. Як хотіли, так і хазяйнували: усіх православних християн забрали та й повели в полон. Женуть їх, а вони, бідні, не хочуть йти та плачуть, та ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх підганяють. Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз і кинувсь з козаками в погоню за татарами, визволяти християн. Та летить, як птиця! Добіг близько до татар, та баче, що їх дуже багато, а козаків дуже мало, і давай хитриться: спинив свого коня та й крикнув до козаків:

- А стійте, братця, підождіть, не ворушіться!

Ті спинились, стоять, не ворушаться. Він тоді скочив з коня, дав його другому козакові, а сам - кувирдь! та й зробився хортом і побіг до татар. Татари бачать - хорт, та красивий такий, дуже подобався він їм. Узяли вони його, нагодували, приручили до себе. А як стали ті татари оддихати, то той хорт поробив їм так, що вони всі поснули. Тоді він назад, до козаків, та знов - кувирдь! і вп'ять зробивсь чоловіком. Кинувсь тоді з козаками на татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад, на городи.

Християни дуже подякували Сіркові та й пішли собі додому щасливо, а Сірко з своїми козаками став гуляти по-прежньому.

IV

Він по-справжньому не Сірко, а Сірентій Праворучник звався. Як умирав Сірентій, то дав такий заповіт, щоб у нього одрізали праву руку та аж сім год возили її за собою:

- Коли я вмру, то одніміть у мене праву руку і возіть її з собою сім год. І куди ви будете повертати, там буду й я воювати. Якщо будете возити мою руку, то ще права рука моя буде вами руководствувати. А як сім год пройде, то ви одкопайте мене та приложіть мою руку мені в мою труну.

Ото ж Сірентія рука й ходила аж сім год по військах. А на вось¬мому році розкопали Сірентія та й приложили до нього праву руку, як вона була. Так ото він через те не Сірко, а Сірентій Праворучник.

- А як обсадите могилу округ деревами, то буде вам од мене ве¬лика заплата; а як порушите мою могилу, то буде вам од мене велика пригода.

І справді, ця могила Сірентія робити коло неї не дасть, ніяк не дасть. Орав тут якось один чоловік на трьох парах волів та до неї наблизивсь. Так усі пари його волів як уплутались докупи та так збились, що ніяк не можна було їх розтягти. Збіглись усі люди з села - аж ніяк не можна. А він тільки й того, що до неї наблизивсь.

V

Сірко три рази умирав у сімдесятих годах, а всього йому 210 годів. Він як умира було, то й каже: «Оце вам три пузирки з водою. Першим пузирком сприснете - оживу; другим пузирком сприснете - стану дивиться; а третім сприснете - устану і піду у тридцяти годах». Тоді трави такі сильні були; ото і вода зроблена була із таких трав. Так як умре, то його клали у гній і на треті сутки одгрібали та сприскували водою. Як із першого пузирка сприснули - ожив; з другого сприснули - став дивиться, а з третього сприснули - устав і пішов. Ото так до трьох разів він робив. А в послідній раз він як умер, то велів себе спалить і попіл геть пустить, а руку велів одрубать і носить три годи, а потім положити в могилу. Ото та могила і єсть у Капулівці.

загрузка...

Дивись інші перекази та легенди:

  • Устим Кармалюк
  • Як Кармалюк пана провчив
  • Панські гостинці
  • Як Кармалюк вчив людей
  • Прийом у запорожці