Нація – це не просто сукупність людей з однаковими паспортами та громадянством. Я вважаю, що зробити з групи людей націю можуть тільки спільні історія, культура, мова та традиції, а також спільні інтереси й цілі.
По-перше, історія мова та культура групи людей є важливими чинниками формування національної ідентичності. Вони відображають традиції, звичаї та події, які вплинули на розвиток нації. У пам’яті народу зберігаються особливі для нього події. Наприклад, ми, українці, ніколи не забудемо Гайдамаччину, походи Хмельницького, шлях до соборності нашої держави та до незалежності. У нашій пам’яті назавжди залишаться і події майдану, і війна, яка полум’ям охопила наші дні. Так само цінними є «Щедрик» Леонтовича, кобзарське мистецтво, думи, перемоги у конкурсі «Євробачення». Список історичних подій та здобутків культури дуже довгий. Але усі вони гуртують націю, сприяють її ідентичності. Націю визначає спільна мов. Вона зближує людей, створює єдину культурну спадщину та відображає національну самобутність.
По-друге, нація може об'єднуватися навколо спільних цілей та інтересів, наприклад, захисту своїх прав та свобод, підтримки економічного розвитку, зміцнення міжнародної позиції тощо.
Яскравим прикладом до першого аргументу є український національний рух. В Україні національна ідентичність формувалася протягом багатьох століть, але однією з ключових подій став український національний рух ХІХ-ХХ століть. Відомо, що у другій половині ХVІІІ століття посилився інтерес інтелігенції до історії та фольклору. Почали з’являтися перші збірки української народної творчості, зокрема пісенні, майстри слова вперше звернулися до живої народної мови. У 1898 році була опублікована «Енеїда» написана «малоросійським наріччям». Насправді ж це було не наріччя, а самостійна, багата, пишна мова. Ініціативу
І. Котляревського підхопили інші діячі. Але за мову постійно треба було боротися, адже влада розуміла, що вона є показником ідентичності. Так само довелося виборювати право на самостійність. Національно-визвольний рух сприяв підтримці української мови та культури, збереженню історичної спадщини та боротьбі за незалежність України. Він згуртував українців, щоб вони гордо могли називати себе нацією.
Яскравою ілюстрацією до другого аргументу є поема Т.Г. Шевченко «Кавказ». Тарас Григорович показав боротьбу горців за власне існування. Імперія прагнула нівелювати культуру народів Кавказу, але люди згуртувалися задля того, щоб дати відсіч, захистити «чурек і саклю», які «не прошені, не дані».
Отже, гурт людей може називатися народом, коли відчуває себе єдиним механізмом. Механізмом, який був сформований історією. Народ визначає також спільна мова й культура. Усе це сприяє формуванню спільної свідомості – сукупністі переконань, цінностей та ідеалів, що відображають національну ідентичність. Вона визначає спосіб мислення та дії групи людей, зберігає традиції та сприяє формуванню спільного менталітету.