Кохання – це не просто почуття, це стан душі. Воно не залежить від зовнішніх факторів, таких як вік, зовнішність, соціальний статус. Я вважаю, що кохання, якщо воно справжнє, може витримати будь-які випробування, навіть час.
По-перше, ми можемо побачити, як час впливає на наше фізичне тіло, змінює світ навколо нас, але душа, щирі емоції та почуття не гаснуть і не змінюються докорінно. Коли ми кохаємо, це почуття виходить за межі часу, воно не знає обмежень, воно – вічне. Ми можемо любити з такою ж самою силою, незалежно від того, як давно це почуття з’явилося у нашому житті. Люди, які кохають, здатні перемагати час, бо їхнє почуття вище за будь-які зміни. Час може змінити зовнішні обставини, може розлучити фізично, але справжнє кохання назавжди залишається в наших серцях.
Як приклад до першого аргументу хочу навести героїв роману Крістін Гармел «Солодкі чари забуття». Роз, бабуся головної героїні Гоуп, почала втрачати пам’ять через хворобу Альцгеймера. Вона вирішила, що її рідні повинні дізнатися про таємниці її минулого. Гоуп дізналася, що її бабуся єврейка, хоча все життя вважала її католичкою. Онука на прохання бабусі вирушила до Парижу, аби знайти рідних Роз. Їй вдалося відшукати брата своєї бабусі. Він розповів про її кохання. Виявилося, що юна Роз була закохана в Якоба Леві. Хлопець також кохав її. Саме Якоб допоміг Роз врятуватися під час Голокосту, аби кохана зберегла їхню дитину. Життя Роз склалося так, що вона вийшла заміж за іншого чоловіка, але до останньої хвилини вона кохала Якоба Леві. Цей приклад доводить, що ні час, ні розлука не можуть зруйнувати справжнє кохання.
По-друге, кохання не має віку. Воно може з'явитися в серці підлітка, що тільки починає розуміти світ дорослих, воно зароджується в дорослих серцях, а може розквітнути навіть всередині людини поважного віку, коли здається, що більшість років уже за спиною. Але незалежно від віку кохання – це сила, яка живе в нас, яка надихає на великі справи, на самопожертву, на вірність.
Прикладом до другого аргументу є кохання Тараса Шевченка та Ликерії Полусмакової. Після повернення із заслання Тарас Григорович, перебуваючи на дачі у друзів, побачив Ликеру, яка була наймичкою. Він познайомився з дівчиною. Скоро 46-річний поет закохався у Ликеру. Його не зупинила різниця у віці. Тарас Григорович дуже хотів створити з Ликерою сім’ю. Чоловік сприяв тому, щоб вона перестала наймитувати, забезпечив її житлом та всім необхідним. Ликера ж взяла шлюб з іншим. Але історія кохання на цьому не завершилася. Після смерті свого чоловіка жінка переїхала до Канева. Її сучасники згадували, що вона дуже часто приходила на могилу Тараса Григоровича.
Отже, наведені вище аргументи та приклади підтверджують тезу про те, що час не має влади над коханням. Кохання – це вічна сила, яка може перемогти все. Воно може витримати відстань, розлуки, зміни зовнішності і характеру. Кохання може подолати всі перешкоди, які розгортаються перед людьми на широкому полотні часу.