Собор Паризької Богоматері – величне архітектурне диво, що відоме світові як одна з найкращих світових пам'яток середньовічної готики. Він не лише окраса французької столиці, а й символ французької культури та національної гордості. Про цей чудовий собор французький письменник Віктор Гюго написав однойменний роман. Цей твір я прочитала два роки тому. Він вразив мене детальними описами храму та Парижа, оригінальним сюжетом та яскравими характерами. Кілька вечорів поспіль я не могла відірватися від книги. Вона навіть замінила перегляди відеороликів за ранковим чаюванням.
Собор Паризької Богоматері у романі є одним з ключових образів. Він став символом сплетіння минулого і майбутнього, світла і темряви, добра і зла. Автор, описуючи собор, відчував, що ця споруда має свою душу. Він віддавав належне містичній силі цієї споруди, яка, за словами його ж словами, має свій розум і свою пам'ять.
Гюго описує величність архітектурного шедевру, майстерно переплітаючи розповіді про собор з історіями людей, які пов’язані з ним. Письменник розповідає нам про надії і розчарування героїв, про їхню віру та втрати. Він також надає нам можливість зануритися в життя середньовічного Парижа, відчути в його пульс.
Мені сподобалися яскраві образи головних героїв книги – Есмеральди та Квазимодо Есмеральда – це красива і добра циганка, яка стала жертвою інтриг і жорстокості. Квазимодо – горбун, який страждав від нелюбові і зневаги оточуючих через бридку зовнішність. Його фізична потворність стає причиною того, що він зростав самотнім і замкнутим, знайшовши притулок у соборі. Тільки Есмеральда змогла побачити красиву душу Квазимодо, глибоко заховану під потворним тілом. Квазимодо умів щиро кохати, його почуття до Есмеральди виявилися рятівною силою. Він готовий був пожертвувати собою, щоб врятувати кохану.
Не можу залишити поза увагою й образ Фролло – архідиякона, який закохався в Есмеральду. Він намагався боротися зі своїми почуттями, адже його сан забороняв взаємини з жінками. Але Фролло не зміг придушити кохання та пристрасть. Любов Фролло до Есмеральди виявилася руйнівною, оскільки вона спонукала його до злочинів. Архідиякон використовував свою владу, щоб Есмеральда стала його. Його почуття згубили і Есмеральду, і Квазимодо, і самого Фролло.
Проблема кохання – центральна проблема твору. Віктор Гюго показав, що почуття можуть бути як добром, так і злом. Все залежить від того, у яке русло ми спрямовуємо кохання. У творі також піднімаються такі моральні проблеми: свободи і відповідальності, проблема добра і зла, проблема віри і атеїзму. Гюго не дає однозначних відповідей на ці питання, але він спонукає читача замислитися над ними.
«Собор Паризької Богоматері» – це книга, яка не тільки захоплює, а й впливає на світогляд, спонукаючи до пошуків відповідей на вічні питання. Вона про любов, ненависть, добро і зло. Ця книга вчить нас розуміти бачити душу, а не зовнішню оболонку, цінувати справжні почуття, ось чому вона залишає глибокий слід у серці.