Ціле літо я гостював у своїх родичів, допомагав пасти телят.
Одного разу мені довелося на кілька днів залишитися на острові з маленькими телятками.
Увечері, коли їх заганяв, помітив, що серед них немає білолобої Зірочки. Я злякався, що на неї можуть напасти вовки, і пішов її шукати.
Сонце швидко зайшло, на землю спали сутінки. Кущі і дерева, привітні і зелені вдень, тепер стали чорними і зловісними. Довго я шукав Зірочку, але так і не знайшов.
Вирішивши продовжити пошуки зранку, я наблизився до куреня і побачив, що з пітьми на мене блимали чиїсь зелені очі. «Вовки», — промайнуло в голові, і я за якусь мить виліз на високе дерево. Довелося там і ніч провести.
Я боявся рухатися, боявся заснути, з нетерпінням чекав ранку. А коли зійшло сонце, із куреня вийшла Зірочка, на ходу дожовуючи мій сніданок. Я застиг із несподіванки, розсердився, закричав на теля, а потім голосно і весело розсміявся.