У повісті “Кайдашева сім’я” майстерно виписані характери та образи, співвідносні з другою половиною 19 століття. Саме тоді бідні та затуркані селяни отримали звільнення від панщини. Це, звичайно ж, позитивний чинник розвитку суспільних відносин, але аж ніяк не однозначний, бо цей процес мав, крім позитивних, ще й багато негативних рис.
Твір глибоко реалістичний, тому автор робить акцент на повсякденному житті звичайного селянина пореформеного періоду. Він показує психологію різних персонажів, навіть різних поколінь. Як сприймає новий лад Омелько, Маруся, а Карпо, Лаврін? Кожен із них виступає окремим персонажем, майстерно виписаним та максимально реально відтвореним. Усі прояви та реакції максимально правдоподібні. Формування характерів та причини такої поведінки, – ось що досліджує Іван Нечуй-Левицький.
Українська ментальність того часу характеризується відсутністю усвідомлення того, як жити далі, як забезпечувати свою родину, як це працювати на себе, як не дати егоїзму та цинізму зруйнувати лад в сім’ї, як жити в таких обставинах. Селяни не розуміють того, що з ними відбулося, суті процесу, що приводить до крайніх небажаних наслідків: Омелько, не розуміючи, як далі підтримувати авторитет в родині, спивається, а у Кайдашихи виникає бажання керувати усіма з максимальною вигодою для себе. Здається, селяни проявляють свої найгірші риси та якості, отримуючи новий статус.
Письменник не тільки висміює дрібновласницьку ідеологію, він акцентує увагу на затурканості українського селянина, на його відданості панові, на здичавінні представників українського села.
Твір Нечуя-Левицького складається з низки комічних ситуацій, які виростають у справжню трагічну епопею життя українського пореформеного села, забитого, зневаженого. Крім усвідомлення свого нового статусу, до селянина приходить розуміння того, що він може володіти своїм майном, проте це розуміння часто виходить за рамки й доходить до прагнення керувати не тільки своїм, але й чужим. Тоді й виникають сварки за власність, землю, поділ території та майна. Руйнуються морально-етичні та патріархальні устої в селянських родинах: діти зневажають батьків, перестають їх слухати, прагнуть якнайшвидше відокремити своє майно та стати новоспеченими господарями. У цьому проявляється егоїзм.
Зображуючи українське село, автор не нехтує різкими коментарями та комічними ситуаціями, він майстерно вплітає гумор та іронію, щоб дещо зменшити напругу твору. Разом з тим твір дуже серйозний і має важливе значення не тільки як один із головних творів, що демонструють сміхову культуру українців, але і як історичний зразок-доказ звиродніння українського села після реформи. При аналізі твору не варто відкидати історичний контекст, він має дуже важливе значення для розуміння цього та подібних творів.
Автор зображує дійсність без прикрас, реальні картини побуту українського села, реалістичні замальовки допомагають нам краще зрозуміти далеку епоху.