Повість «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького соціально-побутова. Автор описує повсякденне життя селян, приправляючи розповідь гумором. Але чи можна назвати сміх письменника легким та безтурботним? Ні, адже сміється автор, щоб не плакати.
І. Нечуй-Левицький змальовує побут звичайної селянської родини, яка живе у пореформену добу. Кайдаші знають, що таке кріпацтво, панщина, а тому можливість мати своє господарство стало для них справжнім щастям. Маруся та Омелько Кайдаш працювали, аби жити в достатку. Проте гроші не затримувалися в родині, бо Омелько душе полюбляв горілку і не міг пройти повз шинок. Автор висміює цю пристрасть голови родини. Але це, дійсно, «сміх крізь сльози», адже І. Нечую-Левицькому жаль працьовитого чоловіка, який не може стриматися, побачивши чарочку гіркої.
Висміює І. Нечуй-Левицький богобоязливість Омелька Кайдаша. Чоловік дотримувався всіх релігійних обрядів, ходив на служби. І все це не від чистих помислів, а від страху померти наглою смертю. Омелько не міг відмовитися від горілки навіть у піст, говорячи, що це не гріх.
З гіркою посмішкою змальовує автор і Марусю Кайдашиху. Він показує, як жінка чваниться, бо ж колись працювала у панів кухаркою. Жінка гордиться собою, а у читачів викликає своєю поведінкою лиш сміх.
Після того як Карпо привів у свою хату дружину Мотрю, в родині Кайдашів почали спалахувати сварки. Маруся Кайдашиха постійно свариться з невісткою, іноді учасниками чвар стають Карпо та Омелько. Конфлікти письменник зображує в гумористичному плані. Він показує, як жінки псують своє майно, б’ючи посуд, як кидають в обличчя одна одній образливі слова. Сварки героїнь кумедні, смішні. Але якщо уявити, що відчувають учасники конфліктів, крізь сміх пробиваються сльози. Після однієї із сварок Мотря забороняє свекрусі бавитися з онуком. Гірко дивитися на те, я бабуся хоче поняньчити дитину, але не має змоги це робити.
Скоро одружується і Лаврін. Він приводить в дім маленьку, ніжну Мелашку. Дівчині не під силу важка робота. Ми з усмішкою спостерігаємо за тим, як Лаврін підставляє дружині стільчика, щоб вона діставала до діжі, як витирає з чола жінки піт. Але як гірко стає від того, що, окрім Лавріна, ніхто не допомагає Мелашці. Маруся Кайдашиха ще й лає покірну молодичку.
Сварки виникають не лише між Мелашкою і свекрухою, а й між Мелашкою та Мотрею. Молодиці ще й дітей вплутують у свої конфлікти. Смішно слідкувати за тим, як жінки сваряться через курей, свиню, які попсували урожай. Але гірко від того, що діти Кайдашів змалечку знають, що таке сварки між рідними людьми. Кайдаші не завжди можуть вирішити свої конфлікти самі, тому часто «виносять сміття з хати, звертаючись до волості». І від цього теж гірко: проблеми, які стосуються родини повинні вирішуватися вдома.
Отже, у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» події зображені з гумором. Письменник сміється з безглуздих сварок Кайдашів. Але крізь сміх пробиваються сльози, адже автор розуміє, що причиною сварок є темнота, неосвіченість селян, а також скупість героїв. І. Нечуй-Левицький показує, що смішні суперечки можуть обернутися горем і слізьми.