І. Котляревський виріс у збіднілій дворянській родині. Він часто грався з селянськими дітьми, а відтак добре знав звичаї, традиції, обряди, пісні і. звичайно ж, побут простих людей. Пізніше І. Котляревський захопився театральним мистецтвом, став директором полтавського театру. Йому не сподобався репертуар, тому написав драму «Наталка Полтавка». Як основу він використав п’єсу О.О. Шаховського «Козак-стихотворец».
«Наталка Полтавка» представляє драматичний рід літератури. За жанром це соціально побутова драма, адже в ній акцентовано увагу на побуті українських селян і на тогочасних соціальних проблемах. Сам же драматург назвав свій твір «малоросійською оперою». Це визначення також справедливе, адже «Наталка Полтавка» наочна піснями, написана простою народною мовою.
Тема драми: кохання української дівчини, яка готова до кінця боротися за нього; викриття вад чиновників.
Ідея: уславлення чистого кохання, вірності; засудження хабарництва – головної вади тогочасних чиновників.
Дослідники відзначають, що у «Наталці Полтавці» переплелися ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. Хоча деякі літературознавці вважають, що сентименталізм не мав впливу на цей твір.
У центрі драми соціально-побутовий конфлікт. Коханий Наталки подався на заробітки. Дівчина чекала його чотири роки. Розлука була нестерпною не лише через тугу за коханим, а й через те, що мати постійно вмовляла Наталку вибрати іншого чоловіка, щоб вибратися зі злиднів. Наталка змушена була погодитися на вмовляння Терпелихи. Отже у творі розгортається не лише зовнішнє протистояння Наталки обставинам, в які вона потрапила, а й внутрішня боротьба. На терезах душі дівчини лежали кохання та повага, любов до матері.
Драма складається з двох дій, які поділяються на яви та картини. Особливість композиції – пісенність. Поділ відповідає розгортанню ключових подій. Сюжет розвивається послідовно. Експозиція – знайомство з Наталкою, в тому числі і через пісню «Віють вітри, віють буйні». Зав’язка – розмова Наталки з возним. Розвиток дії: возний просить виборного допомогти засватати Наталку, змовини возного з Терпелихою; повернення Петра та його розмова з Петром, розмова хлопців з Наталкою. Кульмінація – епізод, в якому збираються всі дійові особи, вирішується доля Наталки та Петра. Розв’язка – Тетерваковський відмовляється від Наталки і вона поєднує своє серце з Петровим.
Система образів твору проста. Головними дійовими особами є Наталка, стара Терпелиха, возний Тетерваковський та Петро. Другорядна роль належить виборному Макогоненку та Миколі. Другорядні дійові особи з’являються тоді, коли головним потрібна їхня допомога. Особливість другорядних дійових осіб – колоритність. Образи Миколи та виборного запам’ятовуються, бо є індивідуалізованими. Основні засоби характеротворення в драмі – мова, зображення вчинків дійових осіб, а також характеристики. які вони дають один одному.
Драма «Наталка Полтавка» написана живою народною мовою. Автор широко використовує фразеологізми, прислів’я, приказки, щоб показати багатство мови. Репліки возного насичені канцеляризмами та церковнослов’янізмами, що допомагають підкреслити риси характеру Тетерваковського.
«Наталка Полтавка» завдяки простоті, живій, барвистій мові, цілісним образам сттала перлиною не лише українського, а й світового театрального мистецтва.