Вихованець Києво-Могилянської академії Степан — український інтелігент другої половини XVII ст., що втратив свою національну культуру і перейняв чужу. „
Син колишнього козака, а згодом московського боярина, Степан потрапляє в козацьку слободу з російськими боярами, гостює в родині представника козацької старшини Олекси Перебійного. Зустрівшись із його дочкою, закохується в неї. Оксана відповідає йому взаємністю, і вони, побравшися, вирушають до Москви, аби «звити там своє кубельце», завести свої порядки та звичаї. Але все вийшло не так, як бажалося.
У Москві Степан стає зовсім іншою людиною. Як московський боярин, він змушений забути про людську гідність, плазує перед царем. Від своєї дружини Степан вимагає, щоб вона також підкорилася московським звичаям: одягла ненависний їй одяг, почастувала його гостей бояр, додержуючи «поцілуйного обряду».
Якось у їхньому домі з'явився гість з України і привіз листа — супліку до царя та іншого листа — Оксані. Степан, злякавшись, радить їй спалити свого листа, аби уникнути можливих неприємностей. Оксана, знесилена тугою за Батьківщиною, пропонує чоловікові повернутися в Україну, а Степан побоюється, що цар скрізь «достане свого боярина». Оксана зрозуміла, що її чоловік усього боїться, але почуття обов'язку не дозволяє їй навіть дорікати йому, тим більше взяти з його рук «повернуту присягу».
Степан — слабовольна боязлива людина. Він сприймає придушення визвольної боротьби українського народу не так трагічно, як його дружина, можливо, навіть дещо задоволений з того, що «тепера на Вкраїні утихомирилося», спокійно говорить про зустріч з жінчиною ріднею, Оксана ж не може собі пробачити, що і вона, і її чоловік під час кровопролиття в Україні сиділи «у запічку московськім, поки лилася кров».
Коли тяжко хвора Оксана каже чоловікові, що його руки хоч і не в крові, зате в іржі, звинувачує його в покорі і бездіяльності. Степан не розуміє своєї дружини, не може збагнути, чому вона відмовляється від поїздки в Україну.
Він любить Оксану, хоче врятувати від неминучої смерті, але вже надто пізно. Умираюча дружина попри все покладає надію на Степана і заповідає йому допомагати чим тільки зможе скривдженим співвітчизникам:
Борцем не вдався ти, та після бою
подоланим подати пільгу зможеш,
як ти не раз давав...