Важливу тематичну групу складають найстаріші історичні пісні про жахливі, спустошливі турецько-татарські напади на наш край, про полонення мирного населення і відправлення його на невільницькі ринки. Ці пісні найчастіше побудовані як розповідь очевидця про ті чи інші злочини турецько-татарських грабіжників. Нерідко розповідь переривається зойком скривджених У формі монологу чи діалогу. Такі пісні відбили в собі дух і колорит епохи, сповненої трагічних подій. У цих піснях нерідко перегукується трагічне з героїчним.
У піснях змальовано жахливі картини ворожих нападів: пожежі, грабунки, знищення старих немічних людей та полонення молодих. Типовою для цього погляду є пісня «За річкою вогні горять». Своє особисте горе оповідач подає на тлі народного горя:
За річкою вогні горять,
Там татари полой ділять.
Село наше запалили
І багатство розграбили,
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
А в долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть:
Коло шиї аркан в'ється,
І по ногах ланцюгб'ється.
Можливо, що цю пісню було створено на основі конкретної події, змалювання якої згодом набуло узагальнюючого характеру, бо розбійні напади були типовими для ХУ-ХУІ століть.
Характерна картина спустошення українських земель з турецько-татареькими ордами зображена в пісні «Зажурилась Україна, бо нічим прожити»:
Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити,
Витоптала орда кіньми
Маленькії дітки.
Котрі молодії —
У полон забрато.
Як зайняли, то й погнали
До пана, до хана.
Але пісня не обривається на сумній картині. її мінорний тон змінюється закликом до запеклої боротьби:
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати!
Ой ти станеш на воротях,
А я в закоулку,
Дамо тому стиха лиха
Та вражому турку!