На розпуттях велелюдних
В українській літературній мові вислів поширився з поеми Т. Г. Шевченка «І мертвим, і живим...» (1845):
Тільки я, мов окаянний,
І день, і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
Першоджерелом цього вислову є біблійний Плач Ієремії. Звертаючись до свого народу, пророк вигукує: «Вставай, гірко ридай уночі при зміні кожної варти; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простирай до нього руки твої [благаючи] про душу немовлят твоїх, що вмирають на розпуттях усіх вулиць» (2,19). І далі: «Камені святилищ розкидані на розпуттях усіх вулиць».
«На розпуттях велелюдних» означає: на особливо людних місцях (які були й місцями страти, покарання, місцями, де просили милостиню, і т. ін.).