Дія друга
ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ
Літо. Недалеко за рогом княжого терему в Києві будують величний храм Богородиці десятинної. З іншого боку велика мармурова статуя лежачого лева, навколо неї — лави.
Ярослав у супроводі Сильвестра, Микити і київських бояр Мирослава і Слав'яти виходить із брами княжого замку. Він сідає на лаву біля статуї і веде розмову з Сильвестром. Сильвестр повідомив, що переписано за час відсутності Ярослава п'ять книг: «Златая цепь», слова святих отців, мандри Козьми Індикоплова, діянія Дігеніса Акріта і «Шестоднев» болгарського попа. Ярослав подякував монаха за роботу і сказав, що добрій книжці він радіє більше, ніж золоту в коморі, хоча і в книжках є багато казок, яких в житті не знайти. В розмову вченого і князя втрутився Микита, який зазначив, що в житті часом бракує правди, а в казці завжди «дістає відплату за добрі вчинки справедливий муж». Ярослав запитав про Микиту, і Сильвестр повідомив князя, що його він найняв, бо:
Зовуть його Микита, книги знає,
В художестві іскусен.
А ще він сильний дуже, то, мабуть, служив раніше у війську. Ярослав, дізнавшись, що Микита не з київських, дає йому маленьку книжку та олівця і наказує записувати ним сказане. Ярослава вразили слова попа Іларіо-на із Берестова: «Раніш закон, а потім благодать», і велів записати Микиті, що потрібно:
Червенські гради взять;
Поставити на Росі города,
Щоб степова спинилася орда...
До речі — час подумать і про Юр'єв,
Що я оце на Чюді заснував.
Згадавши про м. Юр'єв, Ярослав поцікавився у київського боярина Слав'яти, .чи той знайшов вмілого городника, щоб зміг розбудувати місто. Боярин запевнив князя, що він шукає. Ярослав звертається до Микити з промовою, що князю більше до вподоби «палати білі й храми будувать», але:
...важке в князів на плечах брем'я...
Як думаєш ти, легко то мені
Цю хвору ногу підіймати в стрем'я
І їздити старому на війні?
А я ж весь вік воджу в походи рать...
Раніш закон... а потім благодать...
Нарікаючи на небажані обов'язки, які випадають на долю князя, Ярослав запрошує всіх піти з ним і подивитись, як будується храм.
До статуї лева прибігли з шумом дівчата з Єлизаветою, яка вітає Ярослава. Сильвестр доповідає Ярославові, що за час його відсутності в Києві Єлизавета навчилася читати й перекладати з грецької мови. Князь похвалив дочку за розум. На запитання Ярослава, чому вивчала саме грецьку, дівчина відповіла, що в грецьких письменах вона шукає заповіту мудреця, як «утворити спокій на землі». Батько відповів:
Береться мудрість не із заповітів,
А із шукань і помилок гірких.
А щоб людей добру призвичаїти,
Чимало князь голів стинає злих...
Бо кроткий вік без крові не создать,—
Раніш закон, а потім благодать.
Людей учу я страхом і книжками,
Але і сам я у людей учусь.
Ярослав твердо вірить:
Бо мудр народ, і житиме віками
В трудах і битвах вихована Русь.
Дівчата раптом закричали й відбігли. Вони побачили, як намагався підвестись із землі п'яний Свічкогас. На запитання Ярослава, хто це такий, Сильвестр пояснив, що це списувач книг, і призвав Свічкогаса встати перед князем. Зляканий Свічкогас намагається пояснити Ярославу, що його голова втомилась від книжної мудрості, і він вирішив зняти втому вином, але це не допомогло, і він заснув. Ярослав вирішив покарати списувача:
Якщо від книг глава твоя страждала,
Та щоб од мудрості не вилізли власи,—
Іди на хутір і свиней паси.
І хоч Свічкогас завіряв всіх, що він «божий інок», однак прийшлось підкоритися волі князя.
В цей час із лівого боку в'їжджає Гаральд і вітає князя і Єлизавету, знову виголошуючи захоплення красою княжни. Розмову їх перериває сильний шум і крики з боку будівництва храму. До князя біжить урядовець Ярун, заляпаний глиною і крейдою. Він повідомляє, що бунтують будівничі, бо якийсь варяг когось убив. Ярослав посилає Слав'яту і Микиту з'ясувати й розв'язати проблеми на будівництві.
Князь помітив захоплення Гаральда його дочкою й вирішив дати добру пораду. Він вважає, що перш ніж сватати її, молодий воїн повинен упорядкувати своє життя:
Пора тобі уділа мати в світі
І всамперед вітчизну і сім'ю.
Бо князю руському негоже віддавати
Свою дочку бездольному пірату,
Хоча б він був грозою всіх морів.
Гаральд радо погодився з Ярославом. Згодом Сильвестр повів князя показувати переписані книги, а Єлизавета затрималась, прощаючись із Гаральдом. їх розмову перебиває галас і крик людей, які йшли до замку Ярослава з боку будівництва храму. Ціла юрба людей вела зв'язаного варяга Турвальда й вимагала «суду і правди княжої». За ними йшли Сла-в'ята і Микита.
На шум вийшов Ярослав, підійшли варяги, які, оголивши мечі, намагались звільнити Турвальда. Князь заспокоїв народ. Муляр Журейко підводив до нього старого селянина Людомира і його дочку Милушу. Саме в них варяг убив сина і брата, який захищав сестру. Людомир плакав перед князем, бо двоє його синів загинули на Судомирі—річці, коли воював там князь, а меншого, єдину надію, вбив варяг. Селянин вимагав у князя суду і кари. ЯрослаанагадуєЖурейкові, що він каменщик і повинен будувати, а не зривати всіх від роботи. На що Журейко відповів:
Раніш ніж храми будувать святі,
Годиться правду ствердити в житті.
Ярослав на це про себе зазначає:
Боже правий,
Як важко це — творити правий суд...
Інгігерда, помітивши вагання Ярослава, порадила, щоб варяг заплатив виру (грошова кара, встановлена в «Руській правді» Ярослава) і їхав із Гаральдом. Князь радить дружині не втручатися. До Людомира звернулася Єлизавета з проханням не проливати більше крові, бо сина цим він не поверне, а батька просить прийняти варягову виру. Князь наказав варягові сплатити подвійну виру за волю. Соромно і боляче було Гаральду за нього. Він дав Турвальду гаманець із золотом, промовляючи:
Не вартий ти помилування, дурень!
Принцесі дякуй за своє життя...
Розв'язаний варяг, відчувши волю, з погордою насміхається над присутніми, хапаючи в обійми Милушу.
В цей час Журейко підбігає до нього, вбиває ножем і тікає у натовпі. Варяги кидаються на людей, однак варта обеззброює їх, і шум стихає. Єлизавета горнеться в сльозахдо Ярослава. Батько заспокоює дочку, нагадуючи, що не можна нав'язати «мир і благодать» «кроткими руками»:
Державне поле треба корчувати,
Щоб виросла на ньому благодать.
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Сторінки: 1 [ 2 ] 3 4 5