1 РОЗДІЛ
Автор розповідає про сучасну Тухольщину, сумну й непривітну. Змінилося все: і люди, і природа. Люди стали бідними, нужденними. Кожен дбає лише про себе, ослаблюючи громаду. Колись тут було по-іншому. Народ був нечисленний, але «що за народ!» Тепер тільки й залишилося, що слухати оповіді старих людей про давнину. І.Я. Франко повертає читача у минуле.
Події відбувалися навесні 1241 року. Тухольський боярин Тугар Вовк справляв лови на грубого звіра на землях, подарованих йому князем Данилом.
Лови були не забавкою, а тяжкою боротьбою, проте й Мирослава, донька Тугара Вовка, вирушила на них. Всі гості дивувалися мужності дівчини.
Тугар Вовк був плечистий, міцний, як дуб. Мирослава теж була міцно збудована, вражала «природною свободою свого поводження». Мати дівчини померла при її народжені, відтак виховував доньку Тугар Вовк. Допомагала йому стара нянька. Тугар Вовк брав з собою Мирославу всюди, так і сформувалася її палка натура. Проте ніжності, доброти, скромності дівчина не втратила.
Третій день тривало полювання. Мали ловити ведмедя. Тугар Вовк попросив тухольців дати йому провідника. Провідником став Максим Беркут – син тухольського бесідника Захара. Максим вправно керував підготовкою до ловів і самим процесом полювання.
Максим Беркут був проти участі Мирослави у полюванні на ведмедя, але відмовити її не змогли. Тож, Максим став свідком вправності, витривалості та спритності дівчини.
Вполювали першого ведмедя. Забив його Тугар Вовк. Боярин гордився своєю здобиччю, а Максимові стало жаль звіра. Хлопець сказав фразу, яка не сподобалася Тугарові: «…дурна звірюка той медвідь, самотою держиться. Якби вони зібрались докупи, то хто знає, чи й стадо вовків дало би їм раду».
Другий ведмідь ледь не роздер Тугара Вовка. Врятував боярина Максим. Товариство розділилося на дві групи, аби продовжити полювання. Мирослава пристала до ватаги, яку очолив Максим.
Мирослава відстала від гурту і втрапила в лігво ведмедиці. Максим вчасно встиг прийти на допомогу.
2 РОЗДІЛ
Стародавнє село Тухля розкинулося в горах, але не там, де теперішнє однойменне поселення. Жило тут приблизно півтори тисячі людей. Тухольська кітловина була захищена твердими скалами, стрімкими берегами. Головним промислом тухольців було скотарство.
Увечері ловецьке товариство під проводом Максима Беркута спускалося в тухольську долину.
Максим розповідав боярину про своє село. Сказав і про те, що жодна людина не має влади над тухольською громадою: «громада має власть сама». Батько ж Максима радо служив громаді.
Тугар Вовк гнівно запитав парубка, чи то його батько бунтує громаду проти нього й князя. Максим відказав, що не батько був причиною бунту. Громада сама розгнівалася на боярина, бо той привласнив землі. Захар Беркут, навпаки, намагався заспокоїти людей, умовляв дочекатися громадського суду.
У селі товариство побачило трьох святково одягнутих старців. Вони несли знамено (червону, вишиту сріблом хоругву на оздобленій сріблом дрючині, окованій ланцюгом). Старці закликали усіх на копу (раду), яка мала відбутися наступного дня.
Тугара Вовка теж запросили на копу. Він спочатку відмовлявся, бо вважав це принизливим для себе. Вмовити боярина допомогла Мирослава.
Максим показав боярину та Мирославі його з батьком хату. Максим розповів і про камінь, який тухольці називали Сторожем. Камінь ладен був привалити будь-якого ворога.
Максим наважився попросити у Тугара Вовка руки його доньки. Але боярин розгнівався від того, що Максим смів рівнятися до його родини. Він різко відмовив парубкові. Але Мирослава спочатку почала благати батька дати згоду, а коли почула відмову, заприсяглася, що буде Максимовою.
3 РОЗДІЛ
За Тухлею росла старезна липа. Тухольці з пошаною ставилися до неї, адже вважали свідком старовини. З-під коріння липи било джерело. Біля дерева тухольці збиралися на віче.
Наступного дня після ловів зібралася громада на майдані біля липи. Після привітання закличників з громадою Захар Беркут провів обряд «очищення уст і прояснення ока»: він підійшов до липи, припав на коліна і доторкнувся рукою до пливучого коріння, а потім помазав нею очі та уста.
90-річний Захар мав 8 синів. Незважаючи на вік, був сильний та кремезний. Його улюбленими справами були сад, пасіка та ліки. Охоче Захар ділився з тухольцями своїми знаннями. Захар Бекркут був учнем старця Акинтія з Афону, чотири роки був у мандрівці, побував і в Києві, і в Галичі. Під час мандрів і побачив боярське свавілля. Відтоді минуло 70 років. Захар Беркут зумів створити громаду, основою якої була взаємодопомога. Вплив він мав і на селища навколо Тухлі, відтак підтримував вибудував міцні зв’язки з іншими громадами.
Громади тоді об’єднувалися, бояр це не влаштовувало. Проте до тухольських земель боярські руки ще не простягнулися. Щастя тривало недовго. Тугар Вовк отримав тухольські землі в подарунок. Спробував боярин стягнути данину, але тухольці почали опиратися. Боярин відбирав найкращі землі. «Від тої пори почалася правдива війна між боярином і тухольцями». Так дійшло до копи з участю князя.
Захар розповів громаді про значення їхнього знамена, наголосивши на важливості єдності громад, сили кожної громади, а також законів та порядків. Тухольці заприсяглися боронитися. Після цього прийшов Тугарин Вовк. Він гордо показав грамоту князя, яка засвідчувала право володіти тухольськими землями. Захар Беркут попросив сховати її, мудрими словами показав, що громада не скориться ні бояринові, ні князю.
Довго Тугар Вовк намагався переконати Захара Беркута, що треба жити «новими» порядками, але старий був непохитний. Боярин розказав про загрозу нападу монголів, але Захар Беркут про те вже знав, чим здивував Тугара Вовка.
Тугар Вовк запропонував громаді стати визнати його їхнім воєводою у боротьбі проти монголів. Знайшовся в громаді чоловік, який хотів розказати, що боярин колись зрадив своїх у битві на Калці. Тугар Вовк вбив Микиту Вояка, не давши йому розказати правду.
Громада вирішила покарати боярина. Для цього призначили десятьох молодців, зокрема і Максима. Тухольці та сусідні громади домовилися, як будуть оборонятися у разі нападу ворога.
4 РОЗДІЛ
Монгольська орда на чолі з ханом Батиєм налетіла на Русь, руйнувала, грабувала. Ціль її була – Угри.
Шляхом їхали Тугар Вовк та Мирослава, яких вигнали з Тухольщини. Зайшла розмова про Максима. Боярин знов говорив, що він проти такої пари. Мирослава ж доводила, що Максим даний їй вищими силами, адже перед зустріччю з ним бачила віщий сон.
Тугар Вовк подався до монголів, взяв з собою і Мирославу. Дівчині було важко залишатися з батьком-зрадником, вона намагалася його переконати не робити цього, але марно.
Почувши батькову монгольську мову та побачивши шанобливе ставлення монголів до нього, Мирослава зрозуміла, що батько знається з ними давно. Через те від Тугара Вовка й відцуралися в Галичі, і він вирішив перебратися на тухольські землі.
Тугар Вовк розказав монголам, якими шляхами краще йти, щоб завоювати потрібні їм землі. Вказав боярин і на тухольський шлях, а потім сам зголосився повести туди монгольський загін.
Мирослава від батька дізналася про його наміри вести загін монголів на тухольський шлях. Дівчина вирішила йти до тухольців та попередити їх про небезпеку.
5 РОЗДІЛ
З важким серцем йшов Максим з молодцями виконувати доручення громади – карати Тугара Вовка. Парубок вирішив, що краще загинути, ніж пролити кров Мирославиного батька.
Тугара Вовка та Мирославу тухольці не зустріли. Біля його садиби були лише озброєнні дружинники, але вони не виконали наказ боярина зустріти тухольців ворожо. Дружинники пустили Максима з товаришами в оселю боярина, навіть пригостили їх. В той час, коли тухольці й сторожі їли-пили, напали монголи. А вів їх Тугар Вовк.
Дружинники та тухольці відбивалися від монголів під керівництвом Максима. Довго вони тримали оборону в оселі боярина, а потім довелося вступити у рукопашний бій. Тугар Вовк був приємно здивований рицарскою вдачею Максима Беркута.
Боярин взяв Максима у полон, розмишляв над тим, яка може бути користь з такого невільника. Максим же заздрив товаришам, які були вбиті, бо він був скутий залізними путами.
6 РОЗДІЛ
Захар Беркут бачив дивний сон. Снилося йому, що тухольці зібралися на щорічне свято Сторожа. Вся громада стала при вході до тухольської тіснини, а він, найстарший у громаді, почав молитися до святого каменя. Під час молитви відчув тривогу та щем в душі. З його вуст почала плинути не стара, а нова, гарячіша молитва. Громада при тих словах впала ниць і сам він зробив те саме. Слова продовжували плисти, небо затягнули чорні хмари, запалахкотіли блискавиці, почала здригатися земля. Святий камінь упав на Захара.
Після сну старий довго думав, бо віщує йому це видіння – щастя чи нещастя. Не міг він знайти відповіді на це питання, але відчував важке передчуття після сну. Передчуття справдилося швидко. Пастухи розказали, що бачили монголів і понівечений боярський двір. Захар Беркут подумав, що його син поліг в обороні. Старий тішив себе тільки тим, що Максим загинув славною смертю. Треба було допомагати громаді, тому Захар швидко «скріпився духом».
Вперше громада засідала без знамена та звичних обрядів. На раді вирішували, як оборонятися. Захар сказав, що монголів треба не відбити, а розбити, аби вони не пішли на інші села. Тухольці ж сумнівалися, що у них вистачить сили. Захар Беркут вже думав відкинути таку думку, але підійшла підмога від інших громад.
Приїхала Мирослава. Вона сказала, що приїхала попередити про монгольський наступ. Мирослава відчула неприязність тухольців, але не образилася, лиш попросила провести до Захара Беркута. Йому дівчина повідомила, що Максим живий. Захар не одразу повірив, що Максим дозволив себе полонити. Мирослава заспокоїла його тим, що парубка взяли підступом, а перед тим він славно бився.
Мирослава відцуралася батька через його зраду. Вона попросила Захара бути їй вітцем, а потім передала послання від Максима. Той радив впустити монголів у кітловину, а там вбити або заморити голодом. Мирослава запевнила, що й Максима можна врятувати.
Тухольці повиносили все своє збіжжя і самі відійшли від села. Тухля була порожня. Монголи зайшли в село, але грабувати було нічого. У кітловині монголи потрапили у засідку. Тухольці закидали їх камінням, засипали й вихід.
Монголи позносили драбини й почали видряпуватися з пастки. Тухольці стривожилися, але Мирослава порадила, як вчинити. Бурунда гнівався на Тугара Вовка, що той завів у кітловину.
Тугар Вовк порадив спалити хати тухольців, щоб монголи могли спати просто неба. Уночі боярин не спав, бо хвилювався через своє скрутне становище. Він придумав, що можна виміняти Максима на порятунок. Максим попередив боярина, що тухольці на такий обмін не пристануть. Прийшла Мирослава. Дівчина почала вмовляти Максима, щоб той погодився на пропозицію її батька.
Мирослава умовила батька залишити її з Максимом на одинці. Дівчина розповіла коханому, що тухольці знають як урятуватися. Вона показала їм, як робити метавки та користуватися ними. Ще сказала Мирослава пошепки чудову вість, від якої Максим підбадьорився.
Мирослава хотіла вмовити Максима втекти, скориставшись її перстнем, але він відмовився. Тугар Вовк з Мирославою рушили до тухольців.
7 РОЗДІЛ
Ідучи з донькою через табір, Тугар Вовк побачив, що тухольці розкладають вогнища. Будучи вже поміж тухольцями, помітив, що ті роблять метавки.
Мирослава привела Тугара Вовка до старших у громаді, седе яких був і Захар Беркут. Боярин передав послання від Бурунди з вимогою пропустити монголів в край угорський в обмін на Максима. Захар Беркут, порадившись з іншими, відмовився. Він не хотів наражати на небезпеку сусідні громади.
Зранку до сходу сонця тухольці рушили до Сторожа. Захар Беркут помолився каменю. Потім молодці зрушили Сторожа й загатили потік. Так вони підготували все до того, щоб кітловина наповнилася водою.
8 РОЗДІЛ
Тугар Вовк повернувся у шатро, де був Максим. Боярин розказав, що тухольці збираються битися на смерть. Максим запропонував свою допомогу: обіцяв вивести монголів стежкою, яку знає тільки він та батько.
Монголи почули небезпеку, пристали до пропозиції парубка. Максим тягнув час, поки прибувала вода. Сказав, що стежку можна знайти тільки вдень. Побачивши, що скоро розіллється вода, показав Максим ворогам підземний хід, але вода швидко залила його.
Вода прибувала у долину. Монголи нервували. Максим пообіцяв Тугару Вовку врятувати його. Скоро ринула справжня повінь. Монголи намагалися врятуватися, але все дарма.
9 РОЗДІЛ
Тухольці поробили плоти, підпливали на них до монголів і кидали тих у воду. Залишився тільки один острівець, на якому стояли Максим, Тугар Вовк та Бурунда. Тугар Вовк допоміг врятувати Максима, але сам загинув.
Тухольці перемогли. Захар Беркут почув поклик Сторожа. Він благословив Максима й Мирославу, сказав слово до громади й відійшов у вічність.