Вірш «Декадент» - гідна відповідь творчої людини на образу. Літературний критик Щуратов звинуватив Івана Франка в декадентстві, вгледівши в його «Зів’ялому листі» песимістичні, занепадницькі мотиви. Поет не погоджувався з такою думкою про себе, адже не належав до байдужих, зневірених людей, якими були справжні декаденти. Звичайно, Франко визнавав, що сумні настрої присутні в його творчості, але він завжди вірив в людські сили, в краще майбутнє. У кожної людини трапляються складні моменти в житті, і саме за такий момент вхопився літературний критик і зробив необ’єктивні висновки про всю творчість поета: «Я декадент? Се новина для мене! Ти взяв один з мого життя момент».
У цьому вірші Франко не просто відмовляється від ярлика декадента, а й розкриває антинародну суть декадентської літератури, що суперечить істинному призначенню поета. Адже, на думку Франка, поет завжди повинен бути з народом, служити йому. «Який я декадент? Я син народа», - запевняє нас Іван Франко. Митець відчував себе частиною великого народу, а отже розділяв його радість та біль. А своїми головними пріоритетами вважав працю, щастя та свободу.
Якщо представники декадентства уславляють минуле, буквально живуть ним, то поети від народу дивляться в майбутнє, працюють задля нього.
Іван Франко в поезії «Декадент» застосовує різні художні засоби, зокрема іронічні метафори: «гірке й квасне ковтаю; з п’ющими за пліт не виливаю». Важливу роль у вірші грають риторичні запитання, емоційні вислови, навмисно занижена лексика. Слово «декадент» зустрічається у вірші тричі у вигляді запитання. Вперше воно передає емоції здивування. Вдруге - гірку досаду. А втретє звучить гнівно-іронічно.
Проти декадентської літератури Франко виступив не тільки у вірші «Декадент», а й в статті «З чужих літератур». Поет звинувачував декадентів у надмірній зацикленості на собі, визнанні лише власних естетичних законів.
Іван Франко знав і щасливі миті, і жахливі дні самотності та журби, але завжди залишав місце в душі для надії. Митець був провісником нової доби, «вічним революціонером», котрий вірить в перспективу своєї країни. Франко не зрікався своїх ідеалів та не піддавався занепадницьким настроям, тому звинувачення в декадентстві було просто смішним. Поет гідно відповів на звинувачення літературного критика, довівши свою правоту та викривши декадентську літературу. Вірш «Декадент» написаний у публіцистичному стилі та увійшов до збірки «Поклони». Автор у творі змальовує образ справжнього народного поета, який дивиться у майбутнє, а не сумує за минувшиною.