Основним джерелом ідейно-тематичного спрямування нової драматургії, її поетики була усна народна творчість. З усіх фольклорних жанрів І. Котляревському найдужче прислужилася народна пісня, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке не було б відображено в українській пісні.
Народна пісня як елемент художньої структури входила в українську драматургію ще до Котляревського. Вже в інтермедіях і вертепній драмі зустрічаємо випадки використання пісні.
У «Наталці Полтавці» пісня є суттю твору, формою його існування. Важливо, що з усього розмаїття української народної пісні Котляревський для художньої реалізації задуму насамперед узяв пісню ліричну, бо вона чи не найповніше увібрала в себе все багатство почуттів, усю глибину людської душі.
І. Котляревський використав пісню для художньої типізації характеру, для відтворення індивідуальних рис його вияву.
Так, пісенні партії Наталки «Ой я дівчина Полтавка», «Ой мати, мати!», «Видно шляхи полтавські», «Віють вітри...» уяскравлюють основні риси характеру дівчини, зокрема її працьовитість, чесність, тонкий розум і добре серце, відданість коханому і вірність у любові, що є визначальним критерієм людської значущості в народній моралі й етиці.
Пісні Наталки — ліричні, щирі, чисті. Здебільшого вони звучать у моменти особливої психологічної напруги, стаючи ніби кульмінаційним вузлом у розвитку дії. Пригадаймо розпач Наталки після згоди подати возному рушники. Ця сцена не можлива без пісні «Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?». Вона є органічним продовженням прозового монологу дівчини про своє безталання.
Використання пісні сприяє емоційній виразності характеру, підсилює тональність почуттєвого світу героїні. «Свою» пісню в драмі мають також інші дійові особи.
Образ Петра позначений впливом сентиментальної традиції. Вже перша пісня, з якою він з'являється на сцені, підсилює сентиментальну розчуленість персонажа, індивідуальні риси його характеру — вірність у коханні й певну пасивність у боротьбі за своє щастя, покірність долі:
Ой, як я прийду,
Згорну я рученьки,
Тебе не застану,
Згорну я білії.
Найвиразнішою щодо визначення внутрішньої суті виборного є пісня «Ой доля людськая — доля єсть сліпая!», яку він співає разом з возним. Пісня відображає не тільки те, як розуміють возний і виборний значення долі в житті людини, а й хижацьке єство «п'явок людських», особливо лицемірство виборного: «Ой доле людськая, чом ти не правдива, що до інших дуже ґречна, а до нас спесива?».
«Ой доле людськая» не випадково виконується дуетом: автор свідомо підкреслює спільність думок возного й виборного.
Пісня Наталки Полтавки, Терпилихи — здебільшого лірична, народна, створена автором на основі народної пісні, пісня виборного — сатирично-гумористична чи жартівлива, а ось арії возного взагалі позбавлені народнопісенної основи. Це або декларація «природності», брехні й хабарництва («Всякому городу нрав і права»), або незрозумілі Наталці освідчення їй у коханні.
«Свою» пісню має в п'єсі й Микола. Як і інші герої, вже в першій пісні він підкреслює своє соціальне становище. У пісні «Гомін, гомін по діброві» постає його сирітська доля «без племені і безприюту».
Зі своїми чарівними піснями «Наталка Полтавка» пішла по всій Україні. Пісні з цієї п'єси залюбки співали і співають ще й нині.