Образ Ярослава Мудрого привабив Івана Кочергу передусім як образ суперечливий, у якому поєдналися, з одного боку, лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, знань, щедрість, а з іншого — честолюбство, лукавство, лякливість. В уяві драматурга постала трагічна постать людини енергійної, запальної, активної, яка шукала істину і помилялася, дбала про добробут вітчизни і забувала про деяких гідних її синів.
Ця постать і стала центром п'єси. Уже в першій частині драматург майстерно визначає ті лінії, якими буде розгортатися дія. Він знайомить нас з ченцями — переписувачами книг Сильвестром, Микитою, Свічко-гасом, родиною київського князя — його дружиною і дочками, майбутнім зятем Гаральдом. Читач довідується, що Ярослав мас не тільки однодумців, а й ворогів.
У «списателя» книг Микити, сина новгородського боярина, давня образа па Ярослава, що стратив за непокору його батька. Душевна рана його тим пекучіїпа, що він добре знає, як Коснятии, інші новгородці не ра.і виручали київського князя у скрутну хвилину. Але жадоба помсти і гнів на кривдника змінюються в серні Микити розумінням державотворчої, патріотичної діяльності Ярослава, хай і не позбавленої помилок:
...пізнав так близько розум дивний
Мудрішого з усіх земних царів,
Пізнав того, хто не лише в добрі,
А навіть в злі і хибах все ж нехибний,
Немов насправді вишнього рука
Його веде до правди в помилках!
Це усвідомлення правоти князя як захисника інтересів держави, як палкого патріота змінює ставлення Микити до нього, перемагає образи: він привозить Ярославу останній дарунок від дочки Єлизавети, яка згасла у далекій Норвегії, сумуючи за рідною домівкою, батьківським теплим словом.
Ця сюжетна колізія перегукується за своєю напругою і внутрішнім драматизмом із стосунками великого князя і Журейка. Журейко — будівничий, він зводить храми. Його душа така само висока, як і творіння його рук. Чистою і палкою є любов Журейка до Милуші, простої дівчини-киянки. Захищаючи її родину, парубок потрапляє у немилість до князя і змушений переховуватися. Проте він знаходить в собі сили піднятися над особистою образою, бо розуміє прагнення Ярослава до єдності Руської землі.
Ярослав — люблячий батько, ніжний і лагідний у ставленні до дочок. Але, дбаючи про інтереси держави, він одружує їх з іноземцями, хоч сам гірко переживає розлуку з дітьми. Складні стосунки Ярослава з дружиною Інгігердою, шведською принцесою. її зрада боляче ранить князя, так само як і смерть Єлизавети, перед якою він відчуває свою провину.
Ярослав керується принципом «Раніш закон, а потім благодать». І цей принцип не завжди виправдовує себе, що розуміє і сам герой.
Складна роздвоєність між державним обов'язком і людським почуттям не виправдовує князя, хоч І. Кочерга і подекуди ідеалізує свого героя.
Романтична поема «Ярослав Мудрий» — то гімн рідному народові, його незнищенним моральним якостям, серед яких любов до батьківської землі займає чільне місце.