Визначне місце в історії української літератури займає творчість І. Нечуя-Левицького. За своє довге життя він написав понад п'ятдесят романів, повістей, оповідань, комедій та історичних драм. Своїми творами він проклав нові шляхи розвитку української прози. Письменник одним з перших в українській літературі відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Він викрив і різко засудив панську сваволю, в'їдливо осміяв сільську старшину, батюшок, ченців, які вели сите, безтурботне і аморальне життя.
Його творчість пов'язана з проблемами трудового народу, з його боротьбою за соціальні і національні права.
Творчий доробок письменника — це пошук нової тематики, нових форм зображення, розширення нових жанрів. І в цьому його велика заслуга. Найбільшого успіху письменник досяг у змалюванні життя і побуту, у розкритті думок і сподівань трудового селянства.
Так, у повісті «Микола Джеря» автор показав перші паростки протесту, що народжувалися в свідомості селян та бурлак.
Микола Джеря — представник народу, який не бажає миритися пі з яким гнітом, який бореться і залишається до кінця незламним. Героїчний образ селянина-бунтаря — майже єдиний приклад в українській прозі другої половини XIX ст.
Прозаїк зумів поєднати літературну мову з народнорозмовною, чим підняв художню літературу на вищий ступінь майстерності; зворушував словом душі і серця людей.
Своїми творами письменник допомагав загальній справі визвольної боротьби, учив любити трудовий народ, жив його болями і радощами.
Творчість Нечуя-Левицького — взірець високої майстерності, вона була новим кроком у розвитку критичного реалізму, нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх творів.
Під його безпосереднім впливом почали писати Панас Мирний і М. Коцюбинський. Він був першим наставником молодого Б. Грінченка.
Отже, творчість цього митця — політичний внесок у дальший розвиток усієї української культури.